Розділ 25

До командного складу інтернаціонального загону входило декілька осіб, головним з яких був Георг Ріхтер.

Він носив тільки однострій. Часом це була чорна поліцейська уніформа, інколи — військова, але в цивільному його не бачив ніхто й ніколи, ніби такого одягу в його житті не існувало. Здавалося, форма була не вбранням, а продовженням його самого. Завжди підтягнутий, із прямою, наче витесаною з дерева спиною, Ріхтер справляв враження людини, що застрягла у команді «струнко».

Його обличчя здавалося різким, майже рубаним: чіткі лінії щелепи, різко окреслені вилиці, глибокі зморшки біля очей, які підкреслювали його погляд. Сивина не вибілювала волосся, а розсікала його на срібні пасма, додаючи ще більшої суворості — так, ніби час не зістарив його, а загартував.

Командир запросив Влада, Дока, Олесю і Оксану з Мойсеєм до штабу в день появи «особливого» хлопчика у базовому таборі.

Мойсей сидів на ослінчику, бовтаючи ногами, і розглядав дерев’яні полиці поряд з собою з розміщеними там речами. Те, що всі погляди були прикуті до нього, його не турбувало.

Ріхтер достатньо в своєму житті бачив лускатих, щоб зрозуміти, що цей відрізняється. На той момент тіло дитини майже повністю вкривала луска, за винятком голови й обличчя, але вона була не типовою — здавалася майже прозорою, позбавленою химерного металевого блиску, притаманного іншим. Можна було б припустити, що луска зміниться з віком, проте було зрозумілим і те, що точно не зміниться — це розріз очей і зіниці. За обличчям цю дитину неможливо було відрізнити від звичайної.

Про те, що броненосців народжують люди, він знав ще з довоєнних часів. Але до того, що експерименти над людьми не припинилися, а лише змінили форму, був не готовий.

Він гарно розумів, що не всі в його таборі сприйматимуть цю дитину однозначно, навіть якщо він віддасть наказ, де пропише правила поводження з «особливим» хлопчиком. Знайдуться ті, що побачать в ньому трофейну зброю, що в певний час можна було б обернути проти ворога. Для тих, хто вважав сам факт існування лускатих загрозою, дитина може стати мішенню. Тих, хто прийме його як члена свої родини, як зробили це ті люди, що зараз сиділи перед ним, буде меншість. Перед командиром постала серйозна задача зробити так, щоб це дитя своєю появою не розділило його загін на протиборчі угрупування.

 — Мушу поселити вас на Південній заставі, щоб дитину бачило менше людей, — виніс Ріхтер свій вердикт.

 — Чи означає це, що ми муситимемо оберігати його не тільки від ворога, але й від своїх? – уточнив Влад.

 — Так, нажаль. З командиром Південної застави у мене буде особиста розмова. Він забезпечить охорону.

 — Можна тоді попросити вас, пане Георг, — звернулася Оксана. – І отримавши схвальний кивок продовжила:  — Ми стараємося виховувати його як людське дитя. Я розумію, що до нього буде певна цікавість щодо його можливостей і розвитку.  Але чи можна це робити без шкоди для нього? Мені передали, — вона подивилася на Влада в очікуванні його підтримки, — що тут нас приймуть на таких  умовах. Я хочу почути це від вас особисто.

 — Я дійсно вже говорив з капітаном, — він зустрівся поглядом з Владом, і можу підтвердити вам: якщо хтось з мого загону зробить щось протиправне з дитиною, щось без вашої згоди, пані Оксано, він буде покараний.

 — І при загрозі його життю або здоров’ю мої люди отримають повноваження чинити збройний опір, — додав Влад.

 — Так, підтверджую цим документом з моїм особистим підписом. — Він простягнув Оксані невеликий, написаний від руки, папірець.

Були часи, коли Георг Ріхтер і сам хотів обернути силу і невразливість лускатих проти них самих і їхніх господарів. Але, нажаль, ці спроби закінчилися повним фіаско. Ці істоти були ніби запрограмовані не шкодити собі подібним при тому, що до людей у них не було ані співчуття, ані жалості. Корилися вони тільки таким як самі, і виконували вказівки людей тільки за умови, якщо так сказав робити старший за чином броненосець.

Ті броненосці, що інколи потрапляли в полон, всі як один, не зговорюючись і незалежно від часу і місця захоплення стверджували, що не можуть порушити наказ вищого за рангом і  мають дозвіл на спілкування з людьми лише  у межах свої повноважень, а у полоні – тим паче.

— Ваш вид такого не відчуває і не розуміє, — сказав якось один з них.

— І що буде, якщо ослухатись?

 — Це неможливо. Чи може ослухатися рука або нога, коли головний мозок дає команду? Тільки тоді, коли порушений зв’язок – а це параліч і втрата функції. Рука без нервового зв’язку вже ні на що нездатна. Сама вона рішень приймати не може.

 — Але ж ви рухаєтесь, виконуєте певні дії, говорите зі мною. Тобто втрати функції немає. Зараз і тут ви існуєте абсолютно автономно і здатні пристати до рішення, яке збереже вам життя, – не вгавав Ріхтер.

 —Ні. Зараз, на відстані, ніхто з нас не може отримати нові вказівки до подальших дій, але є старі, що передбачають закрити писок і не патякати навіть якщо це буде загрожувати життю.

 — Але ж ми розмовляємо, — заперечив Ріхтер.

 — Ми розмовляємо на загальні теми, а це не заборонено.

 — Якщо на загальні теми, то виходить, що для знешкодження броненосців достатньо ліквідувати головний мозок?