Розділ 19

📰 Газета «Голос Відродження»

Рубрика: Регіональні новини

В продовження висвітлювання життя  в регіонах, наші кореспонденти побували у місці, яке по-праву називають «Сталевим серцем» Імперії.

Друга комуна впевнено підтверджує статус одного з ключових промислових центрів Імперії, демонструючи стабільне зростання виробничих показників та високий рівень трудової дисципліни серед населення. Основою економіки поселення залишається військовий завод, який за останній квартал перевиконав план на 137%, забезпечивши своєчасне постачання стратегічно важливої продукції.

За словами керівництва підприємства, модернізація окремих виробничих ліній дозволила скоротити витрати сировини на 18%, одночасно підвищивши ефективність збірки. Особливу роль у цьому процесі відіграло впровадження нових стандартів нормування праці, що сприяло зростанню продуктивності серед робітників.

«Ми працюємо не заради показників — ми працюємо заради майбутнього наших дітей і безпеки Імперії», — зазначив у короткому коментарі старший майстер цеху №3.

Життя комуни організоване відповідно до принципів раціонального розподілу ресурсів: забезпечення базовими потребами досягло 91%, що значно перевищує середній показник по регіону. Особлива увага приділяється соціальній стабільності: працює школа, гуртожитки для робітників утримуються у належному стані, а система харчування демонструє стабільність навіть в умовах підвищеного навантаження на логістику.

Разом із тим, адміністрація комуни нагадує про необхідність дотримання режиму безпеки та інформаційної дисципліни. У зв’язку з нещодавніми спробами дестабілізації ситуації в окремих регіонах, посилено контроль за порядком.

«Кожен громадянин має усвідомлювати свою відповідальність перед Імперією. Пильність — це не обмеження, а гарантія нашого спільного майбутнього», — підкреслили в адміністрації.

Друга комуна продовжує розвиватися, залишаючись прикладом ефективного поєднання промислової потужності та соціальної організації навіть у складних умовах відновлення.

Яна була зла на командира як ніколи раніше. Він відправив її разом з дітьми на пересидку в цю чортову комуну! При тому, що всі інші — Олеся, Вугор, Док, навіть Марківна і Петрівна пішли з ним. Під час розставання з бункером навіть розплакалася, що звичайно не було їй притаманне. Нічого не допомогло – ні вмовляння, ні вимагання.

Пройшло лише декілька днів, але їх вистачило, що все тут їй вже остогидло.

Недалеко від блок посту їхній за визначенням Оксани «циганський табір» зустрів Захар Єгорович. Саме через нього Влад тримав зв’язок з підпіллям. Цей дядько Захар працював водієм в управлінні справами і на розподільнику мав гарних знайомих.

 — Та проходьте вже, — буркнув черговий, недбало подивившись документи, — не тримайте чергу.

Їх пропустили майже не перевіряючи. Саме це дало можливість залишити непоміченими засоби зв’язку, заховані в наплічному мішку поміж білизни та старих светрів. Яна подумала тоді, що таким же чином спокійно могла взяти з собою арбалет. Послухалася Влада і залишила зброю у схованці. А Вовчик, як виявилося потім, розібрав свій і проніс через розподільник. А потім ще хизувався перед Яною, поки мама Оксана не конфіскувала зброю.

Ті ж знайомства, підкріплені трьома кілограмами солі, допомогли виділити для новоприбулих дві невеликі кімнати на першому поверсі бараку номер 23.

Яна оселилася з хлопцями, а Оксана — разом з Мойсеєм і дівчатами.

Опинившись вперше у кімнаті Яна кинула наплічник на залізне ліжко з пошарпаним матрацом і підійшла до вікна. Сперлася долонями об підвіконня — і одразу відсмикнула руки: гаряче. Серпневе сонце припікало з особливим старанням.

Вид з вікна відкривався на пустир, зарослий висушеними реп’яхами. Далі тягнувся суцільний бетонний паркан з колючим дротом. Попри непрезентабельність, цей краєвид надовго затримав її увагу. Вона не пам’ятала, як це — жити не під землею. Дивитися на світ не через екран спостереження, а отак — напряму. Хоча під час рейду вона й ночувала одну ніч в гуртожитку, проте тоді її думки були далеко від розглядання навколишніх краєвидів.

Праворуч, у далині, бігали один за одним два маленькі хлопчики — певно, гралися. Ліворуч виднілися інші бараки й ґрунтова дорога. А далі височіли труби і каркасні будови заводу. Десь тут, в одному з таких бараків жили й рідні Роми, які ще не знали, що їхнього сина і брата вже немає в живих. Можливо, й не дізнаються — Влад заборонив виходити з ними на зв’язок задля безпеки.

Сум за рідним бункером і Ромою, що не переставали тиснули зсередини, розбурхали переживання з новою силою, і цікавіть до нового місця швидко випарувала.

Здавалося, такий самий настрій був і в Антона. Він сів просто на підлогу, притулившись спиною до ліжка, і мовчки крутив у руках бляшану кришку. Перед тим він кілька разів запустив її по підлозі, але та швидко падала — тут було замало простору.

Вовчик розклав на ліжку деталі арбалета. Потім довго і зосереджено збирав його.

Ванда з Христиною спочатку допомагали Оксані розкладати речі в сусідній кімнаті, а потім прийшли до Яни з хлопцями. Христина залізла на ліжко Яни і обхопила коліна руками. Спитала у Яни, коли можна буде вийти надвір і чи тут дозволяють гуляти дітям.