Розділ 10

Гриф: ЦІЛКОМ ТАЄМНО / ДЛЯ ВНУТРІШНЬОГО КОРИСТУВАННЯ

Кому: Центральне управління демографічної стабільності.

Доповідаю про поточну ситуацію на об’єкті.

Внаслідок несанкціонованого втручання сторонніх осіб зафіксовано часткове пошкодження інфраструктури та тимчасове порушення внутрішніх систем контролю. Інцидент носив обмежений характер і на даний момент локалізований.

Втрати серед персоналу та наглядачів не перевищують допустимих значень і не впливають на загальну функціональність об’єкта. Основні виробничі процеси призупинені частково і будуть відновлені після завершення розбору завалів і введення в дію резервного обладнання.

За попередніми результатами перевірки облікових одиниць встановлено, що:

- більшість носіїв та піддослідних перебувають у межах контрольованих секторів;

- частина осіб класифікована як загиблі внаслідок обвалів (дані уточнюються після завершення робіт);

- загальна кількість втрачених одиниць відповідає прогнозованим ризикам для об’єктів такого типу.

Особливу увагу приділено біологічним програмам. На поточний момент відсутні підтверджені дані про втрату критично важливих зразків. Усі наявні показники свідчать про збереження ключових напрямків досліджень.

Роботи з відновлення тривають у штатному режимі. Залучені інженерні підрозділи та допоміжний персонал.

Оперативна обстановка:

- територія об’єкта та прилеглий периметр прочесані;

- слідів організованого виведення піддослідних за межі комплексу не виявлено;

- діяльність диверсійної групи розцінюється як одноразова акція без довгострокових наслідків.

Вважаю за доцільне класифікувати інцидент як локальне порушення без системного впливу.

Подальші заходи включають:

- завершення розбору завалів і уточнення списків;

- відновлення інфраструктури;

- посилення внутрішнього контролю без залучення додаткових зовнішніх сил, щоб уникнути зайвої уваги до об’єкта.

Ситуація залишається керованою, а стратегічні програми виконуються відповідно до затверджених планів.

 І.І. Куропаткін

Полковник імперської служби безпеки Іван Іванович Куропаткін сидів у своєму кабінеті, трохи зсунувшись на край крісла, і дивився на комп’ютерний екран із завислим кадром.

— Скільки ще не можуть знайти? — спитав він, відриваючи важкий погляд від екрану.

Директор колонії стояв біля дверей. Низенький, сухий, у формі пенітенціарної служби, він приніс папери, але на короткий час зупинився на вході до кабінету в очікуванні поки полковник зверне на нього увагу.

— Та ніби всі, крім цієї, — відповів, наблизившись до столу. Поклав на нього папери і сів на стілець. — Під завалами кого могли, того дістали. Периметр прочесали. Інженери ще працюють, що там в лабораторії сказати важко. Підвали завалені.

— Завалені, — повторив Куропаткін і поморщився.

Він давно вже не опинявся в настільки незручному становищі. Майже все своє доросле життя він присвятив удосконаленню універсальних солдатів — тих самих броненосців, якими Імперія тримала світ за горло. Останні три роки його відділ працював над продовженням строку їхнього використання, бо з’ясувалося неприємне: ідеальні солдати мали термін придатності. Двадцять п’ять років — і кінець. На тлі повного здоров’я.

— Мруть як мухи, — якось необережно ляпнув один із молодших аналітиків.

Поки тривали активні бойові дії, це навіть було зручно: тих, хто наближався до «кінцевого терміну», кидали в найгарячіші точки. Вони гинули красиво, з легендами і зручними формулюваннями в звітах. Але коли постала задача накопичувати потенціал для походу за океан, виявилося, що накопичувати нічого. Як би не збільшувалась кількість інкубаторів по всій імперії, рання смертність броненосців перекреслювала всі їхні потуги.

Три роки тому начальство приперло Куропаткіна до стіни.

— Або кількість збільшується, — сказали йому, — або…

Продовження він не питав. Він ніколи не питав зайвого.

Саме тому він і опинився в Країні рожевих мрій, залишивши гарну службову квартиру у столиці. Саме тому зібрав тут генетиків з усієї Імперії — тих, кого ще не списали, не розстріляли і не загнали на виробництво. Сам особисто змінив напрям експериментів і взяв усе під свій контроль.

У його кабінеті на почесному місці стояв бронзовий бюст Бориса Борисовича Штуцера, лисина якого блищала навіть у напівтемряві поряд зі скульптурами батька народів і чинного Імператора. Утрьох вони займали не менше третини простору кабінету. Івану Івановичу здавалося, що погруддя Штуцера буде працювати як талісман – надихати, стимулювати, нагадувати про наслідки. І дійсно, бронзовий Штуцер якійсь час працював.

Нові броненосці стали більше схожими на людей. Менше луски, більше міміки. Генетики клялися, що тривалість життя також зміниться. Він уже доповів нагору й навіть почав подумки приміряти нагороду.