Розділ 9

Поява Олесі мала ефект адреналіну – Влад Вергелес попри значну крововтрату повернув здатність рухатись і приймати рішення, хоча ця здатність трималася радше на впертості, ніж на реальній силі.

Коли послабили джгут на стегні, біль накрив його різко і безжально, і він на мить заплющив очі, втримуючи себе від того, щоб не зірватися на крик. Кров одразу пішла сильніше і пов’язка, яка й без того була вщент просякнута кров’ю, швидко стала важкою і слизькою. Судячи з усього, стегно було прошите кулями в кількох місцях, але в темряві розібратися до кінця не було можливості, тож джгут затягнули знову, рану обробили антисептиком і стали накладати нову пов’язку.

 — Він весь цей час шукав тебе, –  звертаючись до Олесі сказав Влад, поки вони разом з Яною поралися біля його ран. – Сьогодні вони працювали в парі з Вугром.

Олеся спершу не відреагувала, ніби слова не одразу дійшли до неї, але потім її плечі ледь здригнулися, і вона різко підняла голову, дивлячись на Влада так, ніби хотіла почути це ще раз.

 — Він живий, не може бути інакше, — впевнено заявив Вугор. – Він сильний. Ось побачиш, з’явиться.

 — Якби дядько Андрій знав, що Олеся з нами, то обов’язково знайшов би можливість повернутися, — сказала Яна.

Олеся різко втягнула повітря, ніби його раптом стало замало. Вона стиснула губи, змушуючи себе не впасти у відчай, але пальці, якими вона тримала край бинта, ледь помітно затремтіли.

— Він десь поруч, — сказала вона нарешті. — Він обіцяв, що буде завжди поруч.

Яна при першій ліпшій нагоді стягнула з себе сукню з емблемою «Країни рожевих мрій». З неї вийшов стерпний перев’язочний матеріал. Олеся залюбки б позбавилася і своєї рожевої мітки, але ж залишитися в спідній білизні було не виходом. В неї витягнули скляну скалку з плеча. У Вугра обробили і перев’язали посічені склом кисті.

 — Малюта, може ти народилася в сорочці? – доброзичливо спитав Вугор, коли виявилося, що на Яні не знайшлося жодної подряпини.

Яна зітхнула і пояснила:

 — Це татко Влад і Олеся мене закрили собою.

Далі розповідала Олеся.

Під час облави здорових молодих жінок лускаті привезли в «Країну рожевих мрій» і поселили спочатку за грати у тій частині, де була в’язниця. Протримавши в жахливих умовах декілька тижнів, запропонували контракт на виношування. Нормальні умови утримання в обмін на штучне запліднення і народження лускатого.

 — Вони народжуються майже такими, як звичайні діти, і луски майже немає, — розповідала Олеся під супровід ошелешеного мовчання своїх товаришів. — Тільки за обличчям одразу зрозуміло, що то не звичайна людина. І ще за три місяці вагітності вони не встигають дорости до розміру звичайного новонародженого і тому важать не більше кілограма. А потім ростуть значно швидше, ніж звичайні діти. Забирають їх одразу після пологів, чимось іншим годують, хоча молоко в груді прибуває. А жінкам колють гормони і через місяць – знову на конвеєр. Я народила одного, але є такі, що вже тут декілька років. Багато жінок. І під в’язницею є нижні поверхи. Обіцяють п’ятирічний контракт і далі вільне життя в столиці з повним забезпеченням. Більшість вірить. Але дехто каже, що за цей час – в кого раніше, в кого пізніше від штучної стимуляції розвиваються ускладнення. Жінок переводять в інші блоки, і ніхто не знає, що відбувається після. Наївні вірять, що їх очікує воля, а скептики впевнені, що за обіцянками — переробка на брикети.

На призначеному місці зустрічі біля бувшого сховку зброї, Андрія не було. Про це через передавач доповів Вугор, якого ще до сходу сонця Влад відправив на розвідку. Вугор повідомив, що дорогою до сховку він зустрів Рену і повертається не один.

Очікувати на одному місце ставало що далі, то небезпечніше. За ніч крім пожежних у бік «Країни рожевих мрій» дорогою промчалася ціла військова колона. А це означало неминучу облаву, яка, вірогідно, вже йшла повним ходом.

Рена не прийшла одна. Разом із нею до загону Влада приєдналися четверо її бійців.

Що не кажи, але їхня поява вирішила серйозну проблему. Рена привела з собою медика – жінку на позивний Калина. Хоча часу було обмаль, проте, щоб оглянути рани Влада, видалити кулю і зашити, його виділити.

На той час свідомість почала зраджувати Влада. Спочатку було просто важко рухатися, ніби тіло раптом стало чужим і неповоротким, але з кожною хвилиною це відчуття змінювалося, повільно і невідворотно, поки не перетворилося на щось інше — глибший, липкий холод, що піднімався зсередини і розтікався по всьому тілу. Нога боліла, але вже не так різко, як спочатку, і це лякало більше, ніж сам біль. Замість нього приходила порожнеча.

Шум у вухах наростав, спершу тихий, майже непомітний, ніби вітер десь далеко, але з кожною миттю він ставав гучнішим, перекриваючи голоси, звуки, навіть власне дихання, поки світ не почав звужуватися до уривків, які вже не складалися в єдину картину.

— Тримайся, Вергелес, — почув він голос Рени, ніби крізь товсту стіну. — Я ж тільки почала звикати до того, що ти не зовсім безнадійний.

Він відчув знайомі інтонації, — вона не збиралася робити йому поблажок навіть у такому стані. Він спробував відповісти, але голос застряг десь між грудьми і горлом, не бажаючи виходити назовні.