Розділ 7

На наступний день до кімнати у гуртожитку завітала Рена.

 — Негусто в тебе, Вергелесе, — замість привітання скривилася вона, обводячи поглядом Андрія, Вугра і Яну. Зупинилася поглядом на Яні. Цей погляд міг би просвердлити діру в стіні.

Влад зайшов слідом за нею в кімнату і зачинив за собою двері.

 — Можна подумати, що в тебе армія, — Влад показав жестом на єдиний стілець в кімнаті, запрошуючи гостю присісти. Сам сів на ліжко біля Яни.

 — Може й не армія, але дітей в ній точно немає.

Яна зустрілася поглядом з Вугром, а той посміхнувся і підійшов до гості, розкривши руки для обіймів:

 — І тобі найщиріші привітання, Рено.

Та у відповідь пихнула, швидко обійнялася з Вугром і знову звернулася до Влада.

 — Не густо, але й не пусто. На цей раз буде не так епічно, але в тому кублі точно щось є. Так що загинемо недарма.

Влад скептично підняла брову. Вугор ледь помітно скривився. Один Андрій не зреагував. Сидів на ліжку втупившись в підлогу.

— О, не дивіться так трагічно, — продовжила Рена, — я ж не сказала, що всіх зжеруть. Хтось може просто... згоріти, наприклад.

Схоже, що подібні висловлювання дивували тільки Яну. Вона ж бо раніше не мала справи з цією жінкою.

Разом з тим, шпильки Рени зменшилися, кола пішла звичайна робота. Рена дістала карту, покреслену вздовж і поперек різнокольоровими лініями, і розклала перед собою на колінах. Обговорювали задачі їхньої четвірки.

 — Це в минулому жіноча колонія. Там і зараз утримують жінок. Отут, — Рена обвела олівцем один з блоків будівлі. — Інкубатор на мінус другому поверсі в адміністративному корпусі, – показала олівцем будівлю навпроти. — Феєрверки у в’язниці відволічуть увагу, а вибухівку треба занести сюди. — Вона різко тицьнула олівцем у карту, ледь не проштрикнувши її.

 — Ворота? – Влад примружився. — На штурм марно сподіватись.

 — Заїжджаємо фурою. Пропуск у водія дійсний. Через дірку в підлозі кузова спробуємо десантуватися тихо. Якщо не вдасться тихо, в мене готові люди, які прикриють і утворять хаос. Операцію заплановано на початок сутінок. Фура запізнюється, а вантаж важливий. Тож можуть пропустити.

 — Відступ? – задав наступне запитання Влад.

 — Ти збираєшся відступати? – відповіла питанням на питання Рена.

 — Я збираюсь повернутися додому після справи, – незворушно продовжив Влад.

Рена хихотнула:

 — І хто вона, так краля, до якої ти повертаєшся? – щойно Рена відволіклась від справи, хитринки  знову заблискотіли в її очах.

 — Ближче до діла, кралю, — передражнив її Влад.

 — Якщо нам вдасться підірвати той клятий розплідник, в загальному хаосі якось виберемося.  – Блискітки в очах Рени не згасали. — Ти ж знаєш, зі мною тобі гарантований феєричний фінал.

 — Отже виходимо поодинці, — зробив висновок Влад і для своїх додав, повернувшись до Вугра, — місце збору – сховок зброї. – А далі знову звернуся до Рени. — Тільки вибухівки у нас з собою обмаль, поділишся? Для феєричного фіналу? – На його губах з’явилася подоба посмішки.

 — Звичайно. Я розраховувала, що ти приведеш більше людей. Так що отримаєте з запасом.

Ще деякий час вивчали розташування приміщень на першому і нижніх поверхах.

 — Чотири поверхи вниз! — присвиснув Вугор, — очманіти… Якщо не інкубатор, то все-одно щось важливе.

— Еге ж, погодилась Рена. — Глибоко закопали свої яйця. Лускатим треба більше довіряти уяві — нормальні мутанти вилуплюються у слизьких коконах, а ці, бач, створили собі лабораторію. Медичний супровід навіть є. Навряд чи для тих, хто сидить у в’язниці.

 — Ти впевнена, що на цей раз ціль реальна? – все ще сумнівався Вугор.

 — Вугрику, золотце, ти не знаєш що у тій фурі, яку ми надибали дорогою сюди. – Рена зробила паузу, спостерігаючи за реакцією Вугра. – Там підгузки, Вугрику! – тріумфально оголосила всім. — Такі, що на людську дитину не натягнути. Рожевенькі, б*ть! Як на ляльку.

Влад, що до того похмуро вдивлявся у план поверхів в’язниці, і той підняв погляд, фіксуючи його на Рені.

 — Важливий, кажеш, вантаж, — хмикнув у відповідь.

 — Звісно, — встрянув у розмову Вугор. – Нас чекає обісрана луската дрібнота. От вонидла буде, коли підірвемо ту срань!

Після того, як Рена пішла, Влад з Вугром і Андрієм ще деякий час обговорювали свої дії за різних сценаріїв розвитку подій. Влад бачив, що і моральна підготовка його бійцям не завадила б. Він на силу заспокоїв Вугра, що увійшов у стан очманілої ейфорії.

 — Якщо й загинемо, то недарма! На цей раз поплатимося! – вигукнув Вугор з диким блиском в очах. У зв’язку з чим командиру прийшлося нагадати, що в його планах залишити своїх бійців живими.

Андрій же, навпаки, після обговорення завдання до самого виходу пролежав на ліжку з похмурим мовчанням.

Влад хотів було з ним поговорити, але той відмахнувся замість відповіді.