Розділ 2

📰 Газета «Голос Відродження»

Рубрика: Безпека та розвиток

Європейська імперія відродження продовжує впевнено відновлювати контроль над територіями, що постраждали внаслідок катастрофи. Завдяки масштабним програмам дезактивації та очищення, значна частина земель уже приведена до безпечного рівня використання.

За офіційними даними, за останні три роки було оброблено понад 68% пріоритетних зон, що дозволило створити нові та розширити старі організовані поселення. Роботи тривають цілодобово, і їхній обсяг щомісяця зростає.

Водночас влада наголошує на небезпеці перебування поза межами організованих поселень.

«Рівень радіаційного фону за межами контрольованих зон залишається нестабільним і може становити загрозу для життя громадян, — йдеться у звіті Міністерства безпеки. «Самовільне переміщення в такі райони прирівнюється до порушення режиму захисту населення.»

Попри складні умови, керівні структури нашої держави роблять ставку на нове покоління адаптованих громадян, які демонструють унікальну стійкість до зовнішніх факторів.

— «Вони витримують те, що раніше вважалося несумісним із життям, — зазначає представник наукового департаменту. — Це не просто прогрес, це еволюційний стрибок.»

Журналісти завітали до одного з організваних поселень, мешканці якого підтримали важливість дотримання правил безпеки:

— «За паркан краще не ходити, — сказав один із робітників. — «Там навіть повітря інше. Люди повертаються звідти… не всі і не такими.»

Інша мешканка додає:

— «Тут хоча б знаєш, чого чекати. Там — ні.»

Офіційно рівень безпечних територій продовжує зростати, а Імперія Відродження крок за кроком відновлює придатні для життя зони.

«Майбутнє формується сьогодні. І воно належить тим, хто здатен до нього пристосуватися,» — наголошується у підсумковій заяві Міністерства безпеки.

З початку періоду руїн пройшло п’ятнадцять років – саме стільки, скільки, як вважали, було Яні Малкіній. Вона не пам’ятала справжнього дня народження, не знала точного року і лише приблизно орієнтувалася в часі, бо була ще зовсім малою, коли світ почав валитися і календарі втратили значення.

Війна не перетворила світ на ядерний попіл, але забрала батьків Яни разом з тими кількома мільярдами людей, що не витримали ядерного опромінення і радіоактивного зараження.

На лускатих радіація не діяла, що зробило їх універсальними солдатами. З таким же успіхом з них можна було зробити рятувальників, будівельників, лікарів – всіх тих, хто у складних умовах міг би відновити країну не затягуючи період руїн на десятки років.  Але керівництво федерації мало щодо цього свою думку. Було проголошено створення нової держави — Європейської Імперії Відродження, що замість відновлення свої земель рушила завойовувати нові території, скориставшись хаосом, що спричинила ядерна війна на усьому Європейсько-Азіатському континенті.

“Правда на боці сильніших” — можна було побачити на заіржавілих бікбортах.

На правах сильніших лускаті заганяли людей у «організовані поселення», які по суті уявляли собою гетто, обіцяючи захист. Можливо на території гетто і був менший радіоактивний фон, але чутки про те, що там відбувається,  розповсюджувалися невтішні.

Хоча серед лускатих були жіночі й чоловічі особини, зовні всі вони здавалися майже однаковими — кремезні, непропорційно сильні, з важкими плечима і товстими шиїми, на яких щільно лежали темні лускаті пластини. Їхні обличчя майже не виражали емоцій.

— Це продукти біологічної лабораторії, у людський геном вживили риб’ячі гени, — пояснював Док.

Сергій Яворовський, якого всі в бункері звали Доком, сидів на перевернутому ящику біля столу, де були розкладені кілька зошитів із записами. Світло лампи падало на його обличчя, підкреслюючи м’які, трохи втомлені риси. В ньому завжди відчувалася спокійна уважність людини, яка звикла спершу думати, а вже потім діяти.

Він був середнього зросту, трохи сутулий, а його тонкі пальці рухалися обережно і впевнено, як у людини, що багато років працювала з хірургічними інструментами. Сивина вже помітно пробивалася у короткому волоссі й бороді, але очі залишалися живими і допитливими, такими, якими вони, мабуть, були ще в ті часи, коли світ не лежав у руїнах.

У загоні Влада він був єдиним лікарем. В умовах постійних вилазок, поранень і хвороб його знання були не менш цінними, ніж будь-яка зброя.

Попри це, характер у Дока залишався напрочуд м’яким. За своєю натурою він був радше пацифістом, ніж бійцем, і кожна нова сутичка з лускатими викликала у нього не стільки гнів, скільки тиху втому. Він ніколи не говорив про це прямо, але Яна не раз ловила на собі його погляд, у якому читалося щире нерозуміння того, як людство дійшло до такого стану, коли люди змушені виживати серед руїн, а нові істоти полюють на них, мов на здобич.

До війни він був не просто лікарем, а медиком-науковцем, і мав звичку мислити ширше, ніж окреслювали рамки звичайної медицини.