Розділ 1

                                                       📰 Газета «Голос Відродження»

«Ситуація у віддалених секторах стабілізована. Підрозділи броненосців забезпечують повний контроль територій та безпеку населення. Поодинокі інциденти з маргінальними угрупуваннями не становлять загрози для загального порядку.»

— Лускаті! — пронісся над руїнами надривний голос.

Яна притиснулася спиною до вологої бетонної стіни, насилу згадуючи, хто міг бути зараз нагорі.

“Рома”, — пальці до болі стиснули зброю.

Один за одним бункерні швидко і безшумно рушили на допомогу. Попереду Влад — найстарший і найдосвідченіший. За ним Вугор — худорлявий і верткий хлопчина, що свій позивний отримав за вміння викручуватися зі скрутних становищ. Яна рухалася третьою.

Трійка бункерних вийшла на поверхню, обережно озираючись навсібіч. Сховалися за бетонною брилою.

Зима цього року ніяк не хотіла поступатися весні. Холодний вітер віяв глухим шепотом розрухи поміж обгорілих скелетів багатоповерхівок. Обпікав обличчя, ніби намагаючись загнати сміливців, що наважились йому опиратись, назад під землю.

Біля входу до прихистку лускатих не спостерігалося, але й Романа також не було. Тож трійця рушила далі, а їхні тіні витяглися і приєдналися до похмурого пейзажу. На відміну від наглого вітру обвуглені та розтріскані залишки стін будинків, що височіли мовчазними свідками періоду руїн, байдуже споглядали за ледь помітними людськими постатями.

Подолати лускатого, хоча б одного, для людини було складною задачею. Хоча за розмірами ці потвори виглядали не набагато більші за людей, проте за силою і швидкістю реакцій — у рази перевищували людські можливості. Луска була непробивною і термостійкою. Їх брала або вибухівка, якої було обмаль, або снайперська куля, якщо поцілити в око. Снайперська гвинтівка хиталася на плечі у Влада, а Яна міцно стискала в руці механічний пристрій, що був зроблених за кресленнями середньовічного арбалету.

Біля автотраси, а скоріше того, що колись було автотрасою, розгледіли припаркований фургон і декілька постатей біля нього. Командир дав наказ зупинитися і прилаштувався з гвинтівкою біля купи заіржавілого залізяччя. В прицілі снайперки біля фургону розгледіли напівпритомного Романа, що сидів, притулившись спиною до колеса. Біля бранця чатувало двоє лускатих.

Влад, здивовано піднявши брову, дав подивитися у приціл гвинтівки спочатку Яні, потім Вугру.

— Таких ще не бачив, — пошепки озвучив своє здивування командир.

Луска виблискувала в скупих променях весняного сонця і ззовні нічим не різнилася від покривів звичних лускатих. За виключенням того, що ці були майже голі. Така-сяка  одежина у вигляді коротких шортів прикривала тільки сідниці і статеві причандалля. Ноги — босі. Лиса голова — не прикрита.

— Вони загартовані такі, чи це новий сорт? — спитав Вугор.

Проте замість відповіді отримав команду розсередитися.

Ще мить, і Влад зі снайперки мінуснув одного напівголого лускатого. Яна “взяла” другого. Вугор, що мав наказ підійти найближче, кинувся на поміч Роману. Поки він намагався привести Рому до тями, командир та Яна чатували на інших лускатих. На щастя інших не виявилося, і скоро всі зібралися біля фургону. Помітивши у Роми розсічення шкіри на скроні, що трохи кровоточило, Яна присіла біля нього і прийнялася надавати допомогу.

Роман знесилено скорчив гримасу від болі, але не забарився дати вказівку:

 — Не забудь забрати. — Він мав на увазі арбалетний болт, що стирчав з шиї одного з лускатих.

Вугор допоміг Яні, витягнувши із тіла ворога металевий стрижень. Та стала витирати кров на ньому об скупу одежину вбитого лускатого, кривлячись від необхідності це робити.

Командир тим часом рушив до кабіни фургона, намагаючись оцінити ситуацію.

Рома підтвердив — на нього напали двоє: саме ті, тіла яких лежали зараз поряд з передніми колесами.

Це не було схоже на облаву. Лускаті лише зрідка з’являлися в їхньому секторі й переважно невеликими загонами до десяти особин. Меншою кількістю звичайно не наважувалися навідуватися, знаючи про погану славу місцевих руїн. Під час облави лускаті виловлювали людей як бездомних тварин, садовили в автозаки і звозили в гетто, до якого звідси буле не менше тридцяти кілометрів безжальної пустки. Втративши після останньої облави одного зі своїх, бункерні на загальній раді прийняли новий план збройного опору. Він виявився дієвим, про що свідчили два бездиханних тіла.

— Переоцінили свої можливості, тварюки! — Влад кинув короткий погляд на трупи ворогів, і напустився на Рому. — Труха в макітрі! Ти мав вертатися затемно!

Рома тим часом уже підвівся на ноги і тепер з винуватою мармизою височів над командиром — був вищий за нього майже на голову. Плечі його були напружені, а в погляді читалося щире нерозуміння — він не міг збагнути, яким чином вороги взагалі його помітили. Адже всі знали, що у лускатих із зором не все гаразд, і саме на цьому бункерні не раз будували свої вилазки.

Влад Вергелес дивився на нього, насупивши густі брови. У сорок один рік він уже не раз побував у сутичках з лускатими, звичайно зберігаючи холоднокровність, але ж вісімнадцятирічний Рома не мав ще ні досвіду, ні холоднокровності і був легкою мішенню. Відповідальність за нього, як і за всіх інших бункерних, важким тягарем давила плечі і стискала серце кремезному командирові у потертій військовій формі. А темні складки між бровами робили погляд різким і зосередженим, підкреслюючи втомлену суворість людини, яка занадто добре знає, чим закінчуються помилки в цьому світі.