Пролог

Чи підозрювала здичавіла рибка гуппі, яку виловили в водах Москви-ріки біля Люберець, що стане пращуром людей, які змінять світ?

Ні, звичайно.

Вона сумно плавала в акваріумі, поблискуючи сіро-рожевими боками, згадувала вільне життя в теплих стічних водах та байдуже спостерігала через акваріумне скло за подіями, що відбувалися в лабораторії.

— Чудовий матеріал! — вигукнув професор, Борис Борисович Штуцер, поправляючи три волосини на маківці. — Двадцять чотири пари хромосом! Всього на одну пару більше ніж у нас з вами, а які перспективи!

Борис Борисович щойно закінчив дослідження і сяяв, як той мідний чайник, який дістався йому від прадідуся — славетного революціонера і червоного командира.

Звертався він до особи з непроникним обличчям і суровим поглядом, яка представилася йому Іваном Івановичем, показуючи корочку полковника ФСБ. Не знав Борис Борисович, скількох людей цей погляд примусив у свій час опускати плечі і підписуватися під тим, що не робив, і загалом — відчувати себе “тварью дрожащей”. Аби знав, і передбачав фатальні наслідки співпраці з цією особою, то наклав би на себе руки, а рибка гуппі отримала б омріяну волю.

Але ні, доля, не без участі ФСБ, невблаганно випхала його на слизьку дорогу.

— Вони невибагливі до їжі, пристосовані жити в стічних водах. Уявіть, остання партія здохла в чистій воді, а в стічній прекрасно себе почуває! А цей екземпляр ще й не замерзає і стійкий до радіації! — Як дитина радів професор, з благоговінням заглядаючи через скло акваріума в очі сумної гуппі.

— До радіації? — перепитав полковник.

— Так! Десятий день після летальної дози! Тільки уявіть! Апетит гарний, тільки сумний трохи. Це самець, бачите фалічний плавник? Йому самичка потрібна, його потомство буде здатне вижити після ядерної війни!

— Самичка? — знову повторив за професором Іван Іванович, зробивши складку на носі.

— Я знайду серед тих, що ми вчора виловили зі схожими властивостями. Якщо в цій партії вижив один, то в наступній також може хтось вижити.

Борис Борисович малював в свої уяві перспективи риб’ячої селекції і не підозрював, що у полковника на нього та його гуппі були зовсім інші плани.

— А нам потрібні ви, Борис Борисович, — виніс полковник свій вердикт.

Перші експерименти проводили в жіночій колонії. Охочих знайшлось чимало. За гарну пайку і пристойні умови відбування покарання на виношування плоду з додатковою риб’ячою хромосою зголосилося стільки охочих, що Борису Борисовичу прийшлося вибирати.

Допоміг з вибором кандидатури Іван Іванович. Проста жіночка Глаша, що відбувала покарання за те, що втопила у вигрібній ямі свою новонароджену доньку, до риб’ячих хромосом виявилася байдужою, а от до Бориса Борисовича ні.

Після кількох днів близького спілкування з Борисом Борисовичем Глаша не читаючи підписала всі необхідні документи.

Для запліднення взятої у неї яйцеклітини Борис Борисович зробив особистий внесок, поєднавши його з додатковою парою хромосом від рибки гуппі з корисною мутацією. Глаша виносила експериментальну вагітність без проблем, а коли виявилося, що триває вона всього три місяці до повного дозрівання плоду, зголосилася ще на дві вагітності. Іван Іванович пояснив, що раз в документах написано дев’ять місяців, тож дев’ять місяців треба й відпрацювати.

Борис Борисович навіть не розраховував на такий успіх! Що менше строк виношування, то більше можливості для селекції!

Моральна сторона питання його трохи бентежила, проте під суровим поглядом Івана Івановича, він швидко впевнився, що робить важливу для держави справу.

Скоро колонію звільнили від більшості арештанток, зробили ремонт і переобладнали на дитячий будинок з промовистою назвою “Країна рожевих мрій”.

— Більше б підійшло “Країна рожевих гуппі”, — зауважив Борис Борисович, але Іван Іванович з ним не погодився. Він краще за Бориса Борисовича розумівся на державних таємницях. Жодних натяків, жодних назв і документів. Трохи згодом Іван Іванович вирішив і головне питання — жодних свідків, не роблячи винятку для Бориса Борисовича і Глаші. Але це сталося набагато пізніше, коли з’ясувалося, що нащадки Бориса Борисовича, Глаші і сіро-рожевого гуппі виростають до дорослого стану всього за п’ять років.