Глава 2

Ми з Уллі прийшли на ринок продавати молочні продукти. Розклали сир, сметану, молоко, нам допомагали двоє працівників ферми. Стоїмо, підходять покупці — хтось бере молоко, хтось вибирає сир чи торгується за баночку сметани.

До нас підійшла одна пара — хлопець і дівчина, уважно роздивляються товар, але ще уважніше — мене. Я одразу впізнала їх. Це були Жедда й Алік, діти одного знатного чоловіка, який не перейшов на бік Теоса.

— Роза? Це ви? — здивовано спитала Жедда.

— Так, Жеддо. Це я. Зараз живу в друга Корніеля разом з братами. А це — Уллі, дружина його друга.— А чому ви одягнені, як селянка? — глянула на мене Жедда. Її брат одразу показав їй знак мовчати. Вона, як завжди, гостра на язик — мені це в ній подобалося ще з дитинства. Вона завжди казала те, що думала.

Алік нахилився ближче:

— Я переписувався з Леммізом Крассівтим. Він пише, що Теос зустрівся з королем Зими. Вони домовилися про торгівлю рибою.

— Добре, що хоч зовнішні зв’язки не руйнує, — з полегшенням зітхнула я.

— Але це не все. Теос вводить нові податки. Для фермерів — 50% прибутку. Податки на майже все — від ремесел до продажу овочів. Тепер половину доходу треба віддавати владі.

Уллі аж здригнулася. Алік продовжив:

— Лемміз пишещо в столиці вже починаються протести. Думаю, скоро те саме буде і в інших містах.

— Люди повстануть. Недовго Теосу залишилося, — тихо сказала я, але всередині все горіло.

Ми попрощалися. Жедда й Алік пішли далі. А слова Аліка невдовзі стали реальністю.

Почалося з невеликих сутичок. Але гнів наростав. Я очолила протест у місті Двісто. Люди зібралися, говорили одне з одним, об’єднувалися. До нас приєднувалися інші міста. І ось ми вирушили в столицю. Всі разом.

Натовп дійшов до дому Теоса. Його час скінчився.