- Все мамо мені вже краще можеш йти. - промовила дівчина. Вона була заплакана але посмішка теж була на її обличчі.
- Як скажеш доню. - промовила мати. Вона встала з ліжка і направилась до дверей.
Катя протерла очі від сліз і подивилась в вікно. Там світило сонце та літали птахи, вітер хоч і слабкий але був. Катя заспокоїлися, встала з ліжка і пішла перевдягатися та заплітати косу. Перед тим як вийти з кімнати вона подивилась в дзеркало, на обличчі вже майже не було видно сліз. Вона вийшла на кухню та побачила батька який сидить біля стола і розмовляє з мамою.
- Привіт тату! - тихо сказала Катя помахавши рукою.
Дівчина не хотіла говорити через це пішла в садок що на дворі та сіла на траву. На дворі тихо, чутно як бджоли гудуть. Метелики літають а вітер обвиває волосся дівчини. Катя лягла і дивилася в небо на те, як плавно рухаються хмари, як гілки яблуні похитуються від вітру. Вона відчувала себе комфортно їй було так добре лежати на траві, сонце яке було таке тепле. Їй не хотілось покидати садок але так не можна бо в селі завжди знайдеться робота. Катя хоч і не хотіла покидати садок але встала та пішла в дім. Батька вже не було, осталась тільки мати яка все ще щось робила..