5

Йакарум подав йому руку, і Чеслав, хоч і з трудом, підвівся. Намагаючись побороти запаморочення, обережно усівся поруч з острів’янином і, так і не підібравши потрібних слів, лише кивнув. Чаклун подивився на нього з розумінням та жалем.

– Я дізнався про твою трагедію, – сказав Йакарум уже вголос. Шукач, як не дивно, добре його розумів – Побачив її, коли передавав свої знання… Так, твоя донька загинула саме через Королівський камінь. Через моє дітище.

Чеслав мав би відчути якусь злість, але на його душі було порожньо, як часто буває після перенесеного потрясіння. Лише пустота і смуток.

– Чому ж ти сам не перетворився на покруча?

– Хороше питання. Вибух застав мене тут, у моїй лабораторії.  Я одразу зрозумів у чому справа. І вирішив вдатись до ще одного закляття, неперевіреного, однак що поробиш? Дивись, – острів’янин підвівся і незграбно зашкутильгав по залу – Я намалював тут пентаграму, рівно по центру. Якщо приглянешся, зможеш її побачити, якщо вже цього не зробив. Вона і зберегла мене, не дала перетворитись у чудовисько і, саме головне, зробила безсмертним. Безсмертя – це жахливо, Чеславе. Жахливо!  Я не можу вибратись за межі цього знаку. В мене закінчилась їжа, вода, мої губи пересохли і я ледь можу говорити. Але, хоч і відчуваю жахливу спрагу, не можу померти від зневоднення, як би це було з нормальною людиною, – острів’янин, не витримавши, схопився за голову та застогнав – Я не можу, Чеславе, вибратись за межі цієї пентаграми. Я опинився в заточенні і, попри усе бажання, не можу зняти закляття і нарешті померти.  

– Справа стосується саме цього?

Йакарум повернувся до шукача. Обличчя його, і так старе та заморене, було спотворене гримасою страждання та болі.

– І так, і ні. Я тяжко хворий і не можу нічого подіяти. Однак Королівський камінь зачіпає не тільки мене. Якщо його не знищити, він і далі буде спотворювати цю землю. Перетворить твою країну у такий же мертвий і жахливий край, як і цей проклятий острів. Тому ти повинен розбити його.

Чеслав не вірив своїм вухам.

– Усе так просто…

Йакарум неприємно засміявся.

– Так! Дійсно так! Тепер розумієш, чому це зводило мене з розуму? Я давним-давно міг би зупинити мор, але не можу вибратись з  цієї зали. Тому і був змушений чекати, поки хоч хтось забереться вглиб міста. Поки я нарешті зможу привести його сюди і все розказати. Так що, ти допоможеш?

– Давай спочатку розберемось з моїми побратимами. Яка погибель їх чекає?

Острів’янин кивнув і знову почав терти свої скроні.

– Я бачу їх. До твоїх друзів підбирається ціла зграя перетворених, сотні цих створінь. Шукачі навряд зможуть вижити. Ти ж розумієш, що острів зійшов з розуму?

Шукач розумів. Перенасичений магічною енергією, острів змінився. Тепер тут час від часу відбувались бурі, чудовиська почали вибиратись зі своїх лігв посеред білого дня, чого ніколи не було раніше. Вони змінювались, росли та ставали більш жорстокими та сильними. Його побратими дійсно приречені, якщо нічого не змінити.

– Покручі, як ви їх називаєте, не зможуть жити без Каменю. Розіб’єш його – і врятуєш своїх друзів. А також усіх тих, хто залишився на континенті. І допоможеш мені. Без підпитки моє захисне закляття перестане діяти, і я нарешті зможу спочити.. Так що, Чеславе?

Рішення прийшло напрочуд швидко та легко. Та і як тут було вчинити інакше? Шукач лише кивнув та скривив губи у невеселій посмішці.

– Що мені треба робити?

Все виявилось напрочуд простим, навіть до смішного. Чеславу не прийшлось навіть самотужки вибиратись з підземелля. Йакарум виголосив закляття, змахнув руками – і посеред зали з’явився портал,  яскравий, немов шматочок полуденного сонця. Для того, аби у шукача не лишилось ніяких сумнівів, чаклун спробував просунути у нього свою долоню, що, як і очікувалось, не принесло ніякого результату. Пентаграма вчепилася у нього намертво і не збиралась нікуди відпускати. А от щодо Чеслава у неї не було ніяких особливих планів. Попрощавшись,  шукач поправив у піхвах свій кинджал і ступив прямісінько у портал, аби вибратись із нього вже у міській скарбниці.  

Це була дуже дивна споруда. Вежа з чорного каменю, гладко витесаного і складеного таким чином, що не було видно місць стику. Ніяких вікон – лише численні магічні світильники, чимось подібні на його ліхтар, принаймні по принципу своєї роботи. Оглянувшись, Чеслав здогадався, що вже бачив цю будівлю під час своїх численних візитів на острів, однак не придавав цьому особливої уваги. Вежа знаходилась вкрай далеко, напевно у самому центрі Мертвих земель і віддаля здавалась непримітною та навіть у якійсь мірі потворною. Ніби прихисток злого велетня серед витончених палаців, садів та колон.

Камінь знаходився на верхньому поверсі, тому Чеслав не став гаяти часу і направився саме туди. Біг по гвинтовим сходам, тримаючи в одній руці кинджал, іншою притримуючись перил. Швидко перестрибував сходинки, прямо як у дитинстві. Думки в голові перемішались у в’язку однорідну кашу, з якої було вкрай тяжко вичленувати хоч щось точне і зрозуміле. Ще годину тому Чеслав пліч-о-пліч зі своїми товаришами крокував пустими вулицями мертвого міста, у якому вже давним-давно ніхто не мешкав, крім дивних та небезпечних покручів. Вони от-от мали повернутись до причалу, а потім – вже додому, і все в їх житті було зрозумілим. А ось тепер шукач біг по сходам далекої вежі в надії знищити стародавній магічний артефакт, про який ще півгодини тому нічого не знав. Йому складно вірилось у справжність того, що відбувається.   Вся ця історія з підземеллям, чаклуном та його історією здавалась лише грою уяви, мороком, галюцинацією, які часто відвідують людей при смерті. Можливо, у цей час він помирає десь на дні тієї прірви після того, як острів сколихнув землетрус, а Королівський камінь – лише видумана річ, легенда, почута ним колись у дитинстві? Можливо… Чеслав намагався відігнати від себе подібні думки, оскільки розумів, що від нього зараз, можливо, залежить життя сотень тисяч людей. І якщо є хоч найменша можливість їх врятувати, він це зробить, ні про що не задумуючись. Хоч би не прийшлось потім шкодувати про свою бездіяльність та повільність…