Розділ 35 Перехід

                  Розділ 36   Перехід

 Марія сумно дивилася у вікно свого особняка. Правда, назвати оцю просту будову особняком було важкою. Двоповерховий будинок на сто чи сто двадцять метрів тихо прилаштувався біля соснового лісу; невеликий паркан розтягнувся по периметру території, яка займала десь близько десяти соток, гармонічно вписувався в ландшафт; молодий лісок тягнувся до річечки, що несла свої води між крутими берегами.

Марія любила свій будинок, своє «гніздечко» - так вона його лагідно називала. Марія любила простоту. Її смаки були не вимогливі – кругом відчувалася її рука. Вона любила працювати на землі – вирощувала квіти, городину, ягоди, фрукти.

О! Які то були квіти!

Їх було багато.

Кругом, по обидві сторони алей, росли рози, піони, ромашки, чорнобривці. Тут, на цій дачі, Марія відпочивала душею. Чисте повітря, запах сосни, спів пташок, кування зозулі і  неймовірні трелі соловейка вливали в душу Марії енергію життя.

Жінка, як і колись, іще була повна енергії, але… роки брали своє -  цього року їй буде вже вісімдесят років. Швидко пролетіло життя, але Марія чомусь більше всього згадувала в пам’яті оті буремні перші роки становлення держави. Тоді вона, як і Ганна із Оксаною, була молода і красива. Перед ними було тоді ціле життя…

Вона добре пам’ятає - як життя занесло її в політику. Пам’ятає отой їх клуб амазонок, з якого саме і почалося їх політичне життя.

Ні, Марія, іще донедавна міністр в уряді, не жалкувала про свій вибір. Вона, як і Ганна, з головою самовіддано віддавала свої сили і енергію служінню своїй країні, своїй державі. Перед очима жінки з’явився нечіткий образ її подруги і соратника – Ганни, яка так і не дожила до часу, коли можна було побачити все те, про що вони мріяли, чого вони хотіли, за що боролися.

«Як не дивно, багато чого із їх мрій збулося, - подумки підвела підсумки Марія, - Шкода, що Ганна цього не побачила. Але, саме завдяки їй країна стала іншою – зовсім іншою»

Несподівано під’їхав автомобіль. Відкрилися ворота і машина повільно закотилася аж до самого ганку. Відкрилися двері і повільно показалася голова  сивочолої жінки в красивих золотих окулярах. Вона підняла голову, подивилася на вікно, із якого махала рукою Марія, помахала рукою і , не поспішаючи, поволі почала підійматися по сходинках в будинку.

«Мила моя Лаура, - знову приємне тепло охопило свідомість Марії, - вони ось який уже рік разом працювали, ризикували, знаходили виходи і приймали управлінські рішення. Чи знали ми, що доля нас проведе через все життя разом. Пам’ятаю , - продовжувала згадувати Марія, дивлячись на Лауру, уже стареньку і сиву жінку, яка обережно підіймалася сходинками, - як вона вперше приїхала із свого Закарпаття. То була тоді зовсім інша жінка – вольова, красива, струнка. Таких жінок можна назвати «амазонками» за духом і розумом. А тоді їх вперше представила Ганна на партійному з’їзді.  Їх погляди на зміни в країні, на перспективу її розвитку були фактично ідентичні. І Ганна, і Марія і Лаура були однодумцями, соратниками і патріотами своєї країни. Вони бажали, вони боролися, вони будували…»

Накінець двері відкрилися і жінки ніжно обнялися. На їх очах виступили сльози радості. Давно… давно вони не бачилися з того часу, коли відійшли від своїх посад. Лаура після відставки знову повернулася в своє Буштино, містечко, де вона колись щасливо прожила майже все своє життя, а Марія переїхала в свій «маєток», отой простенький двоповерховий будинок- дачу, який і став її утіхою і прихистком.

• Марія… - тільки і промовила Лаура, - як я рада тебе знову бачити – ти навіть не уявляєш.
• Мила моя Лаурочка, а ти…- Марія з ніжністю тримала руки жінки, - ти ж зовсім не змінилася. Ну, хіба-що оце сиве волосся… Ті ж самі окуляри, ті ж розумні і рішучі очі…
• Ну, не скажи, - жінки лагідно дивилися одна одній в очі, - час своє бере…
• Як ото колись, пам’ятаєш, – зауважила Марія, - ти вела засідання кабінету міністрів? Тоді у нас були такі плани… Ех! – Було і загуло… Минуло все, як і не було….
• Оце ти не правильно кажеш, - заперечила Лаура, - дещо залишилося. Хіба не так?
• Так, звичайно, так… Не даремно ми життя прожили… Ти тільки подивись яка стала наша країна, як живе держава. В цьому і наша доля є.

Жінки накінець зручно влаштувалися у м’яких кріслах на веранді, з якої майже впритул гілки молодої сосни простягалися до вікон. Десь зовсім рядом, заливисто виспівував соловейко.

• Ти що будеш пити – кофе, чай, молоко, чи, може, трохи віскі?
• Маша, ну, про які віскі ти говориш? То все залишилося вже в минулому. Нам залишається тільки молоко і пити… Шо- хіба не так?
• Так… саме молоко. Зараз його вдосталь. – погодилася Марія, - ти ж бачиш, як відновилося сільське господарство. Да, і в цілому – життя на селі. Молодь повернулася – що саме головне. Це тоді колись ми тільки мріяли про таке, про сільгоспкооперативи… А зараз – то все працює. Іще як працює!
• Да…, це ти правильно кажеш, Маша. Тепер на селі люди живуть не гірше, а може і краще, ніж в місті. А саме головне - робота є для всіх бажаючих:  одні сіють, інші орють, хтось ремонтує, другі обслуговують.
• Кооперація… - Лаура підняла в гору палець, - велика сила. Втім, чого це нам тоді вартувало. Пам’ятаєш, як ми боролися за землю. В кінці -кінців,  тоді ринок землі взяв під контроль земельний банк, через який і піднялися фермери і всі інші кооперативи. А тепер – душа радіє.. Куди не подивись – прекрасні дороги, магазини, дитячі садочки, школи, будинки культури, пісні… Створилися міцні місцеві громади.
• А система управління залишилася така ж, як ми тоді її створили…- зауважила Маша.
• Так, - погодилася Лаура, - саме їй, отій бездушній, але справедливій системі управління, і вдалося вивести корупцію, яка тоді – пам’ятаєш, як своїми щупальцями обхопила всю державу.  Пам’ятаєш - як ото все було? Тоді здавалося – нам не вирватися із них, але… система допомогла.
• Я пам’ятаю, - продовжувала Лаура, - багато хто був проти. Особливо чиновники. Їм створена автоматизована система не дозволяла красти із бюджету, змушувала ефективно працювати на людей, результативно виконувати свої функції. Пам’ятаєш, як противилися депутати? О!  Тоді вони зрозуміли – що тепер і вони стали підконтрольні системі. Спочатку вони нічого не зрозуміли і прийняли закон «Про виборчу систему» - пам’ятаєш? А коли зрозуміли – тоді вже пізно було. Тоді запрацювали народні референдуми, а система поставила під контроль навіть депутатів.
• Да, пам’ятаю… - погодилася Марія, - тоді ти і Ганна їх переграли. Але то були тільки квіточки. А пам’ятаєш, як ти провела аудит витрат в цілому по державі? Тоді ми змусили всіх працювати на результат.
• Слухай, а згадай, як ми заставили стати нормальними громадянами олігархів? Виявляється все було просто – потрібно було для системи управління встановити правильні орієнтири. Тоді на референдумі було прийнято рішення обмежити рівень майнового права до одного мільйону. Все, що більше підлягало підвищеному оподаткуванню. І тоді не вигідно стало мати маєтки і гаражі машин – бо треба було кожен місяць платити великі суми податку. От тоді вони самі і почали продавати майно.
• А ми тоді – новий референдум на обмеження фінансових статків. Ні, ніхто не забирав у них гроші – просто, все що вище встановленої норми було «заморожена» для них.  Тоді ти Ларочка, правильно запропонувала – хочете своїми користуватися вкраденими раніше грошима – будь ласка, але … 80 %  - потрібно повернути державі, а двадцять – можеш залишити легально собі. І результат – більшість понесли свої «кровні», а потім почали продавати свою надмірну маєтність, транспорт. Поступово вони перетворилися на нормальних людей.
• Маша, ти теж молодець. Що тільки вартує твоя операція із грошово-кредитною системою… От тепер всі вже звикли, а тоді ми зекономили для підприємств і громадян п’ятсот мільярдів. Ці збережені кошти пішли в економіку, в бізнес, що різко підвищило платежеспроможність громадян і їх соціальний рівень. А оренда квартир у держави – яка різниця де жити людям, аби тільки було зручно і доступно. В той час – контроль за нерухомістю впорядкував ринок, систематизував планування і стандарти. Держава організовано і планово навела лад із будинками – «хрущовки» були замінені на нові комфортабельні утеплені і міцні будинки. Були централізовано і планово замінені всі комунікації, впроваджена автономний доступ до електроенергії за рахунок мобільних персональних генераторів… Ну, хіба це не досягнення?
• Так, багато чого було зроблено.   Ти іще не сказала про розрахунки і нові еквіваленти грошам…
• Ну, це окрема розмова. Тут можна книги писати на цю тему. Іще згадай автоматизовану інформаційну систему управління і контролю. Ото штуку ми тоді зробили!
• Ой, і не кажи! Навіть важко було подумати , що то все можна було реалізувати. А ми взялися – і вдалося… Правда ж?
• Тоді ми відмовилися від нерегульованої добавленої вартості і , відповідно, податку на нього. Не вдалося повністю зняти цю проблему, але все-таки норма була прийнята. В добавок був змінений механізм створення  індивідуальних підприємств і товариств – пам’ятаєш? Тоді громадяни брали матеріальні цінності в інших підприємств, як статутні внески, організовували облік і спокійно працювали. Окрім того величезний податковий кодекс був замінений на один податок із зарплати. Вся податкова інспекція була переформована на один департамент в столиці, а це знову економія.
• Слухай, а пам’ятаєш, як ми впровадили в управлінську систему контролю народ? Все просто – ми зацікавили кожного, хто міг це зробити. Підключилися до контролю міліони людей – корупція і беззаконня відступило, а разом із ними і  кількість «правоохоронців», якщо їх тоді так можна було назвати. Всі ці люди пішли в економіку…і результат – ось ми бачимо. Ти тільки подивись, яка красива і заможна стала наша країна – приклад для інших у всьому світі!
• Да… - Лаура легко посміхнулася і запропонувала, - ну, тоді давай тост.