Розділ 21 Земля

                 Розділ  21 Земля

Верховна Рада гула, як вулик із бджолами – розглядалося питання про приватизацію землі. Ось уже минуло декілька десятиліть, як розпаювали колись спільну землю селянських господарств. Видали сертифікати, померли власники і ось тепер уже їх  спадкоємці обережне підходять до цього питання.

«Колись була колективізація, а тепер – приватизація. Дві протилежні дії, дві людські трагедії, дві спроби маніпулювати найбільшим багатством – Землею. Скільки крові було пролиту за ту земельку, яка родила, яка годувала, яка давала життя, яка приймала смерть.

І ось тепер настав момент, коли землю можна купити і продати – і це вцілому правильно, але… як завжди біда ховається в деталях.

Земля – то власність, то активи всього народу. Так записано в Конституції – і це правильно. Земля – то не тільки родючий ґрунт, то – її надра, то - енергія, то - капітал, то – влада.

Земля – то мовою бухгалтерії основні фонди, основний капітал любої держави. Без землі не може існувати нічого. Той, хто має землю має все, що на ній і під нею.  Люди ще мало про це розуміють…» - так розмірковував Максим Іванович Хоменко, депутат уже другого скликання. Він був досвідчений аграрій, керівник колись міцного колективного господарства, а потім і радгоспу.

«Було життя, були люди, була молодь… - крутилося в голові чоловіка, - а що залишилося після отої приватизації? Нічого, нікого – все розвалилося, все розібрали, всі повтікали із села – залишилися тільки старики. Поля заросли бур’яном, кругом – пустка… «

«Для чого було все це робити?  - питав і питав внутрішній голос у чоловіка, - ти ж був керівником, ти ж знаєш, ти ж бачив як тоді люди жили. Була культура, був економічний поступ – було життя… А зараз – зараз що? Скажи чоловіче – для чого це було потрібно робити? Яка мета була?»

• Гм…- про себе пробурмотів Максим Іванович, - а я і сам не знав «для чого»… Така була нова політика.

На трибуну вийшов молодий чоловік років тридцяти від правлячої партії і почав:

• Настав час, коли ми повинні однозначно вирішити земельне питання. Потрібно, накінець, запустити ринок землі. Новий власник буде ефективно використовувати наші родючі землі. А це податки в казну, це нове життя на селі, добробут і розвиток…
• Що ти верзеш? – почулося із залу. – Який розвиток, коли один трактор буде обробляти тисячі гектарів земель, коли весь врожай піде новоспеченому пану-власнику. Невже ти думаєш, що він буде розвивати село, повертати туди життя, молодь? – Звичайно, ні… Для нього гроші – то найцінніший ресурс, а не сільська молодь. Ми що – знову повертаємося до панів?
• А ти що, - парував доповідач, - хочеш щоб, як і раніше, земля пустувала? У людей є сертифікати – вони не можуть обробляти землю. Їм потрібно її продати – ти це розумієш?
• Їм продати, а тобі купити і перепродати – так? – почулося із залу.
• То ти купи, хто тобі забороняє. – знайшовся інший.
• Продавати потрібно державі… земельному банку наприклад… Чому ти про це не говориш?
• Хто кому хоче, той тому і продає… У нас ринок і демократія.
• З розумом потрібно продавати… А то розбазарили державні заводи і фабрики, а тепер і до землі добралися… Ганьба!
• З тобою нічого не продаси – а села потрібно відновлювати. Люди хочуть продати земельку. Про це ти не думаєш?
• Правильно кажеш, але не можна допустити до ринку іноземців. Потрібно дати можливість бажаючим самостійно продавати землю, а іншим – дозволяти державі через земельні банки викупати її.  Земля – то основа , на якій стоїть країна. Без неї немає держави, немає країни. Необхідно дати можливість працювати малим фермерам. А для цього потрібні дешеві кредити і підтримка держави, гарантії закупок вирощеного врожаю. Ось тоді оживуть села, повернеться молодь, знову відновиться інфраструктура села, національна культура. Одним словом, - повернеться життя, зацвітуть, як і раніше це було, поля і луги, сади і гаї.
• То для цього є закон про Земельні кооперативи. Там і обслуговуючі кооперативи і виробничі кооперативи… все там розписано. А тепер от уже спростилася форма і процедура зміни цільового призначення земельних паїв – хіба це погано?
• Так то воно так. То все добре, але… у фермерів і потенціальних кооперативів немає коштів, не має допомоги держави. І , як результат, - немає сучасної сільгосптехніки, сучасних технологій. А без них далеко не підеш… Сучасні агрохолдинги не дадуть навіть конкурувати з ними. Одним словом, - сказала «а» - потрібно говорити і «Б».  Да, навіть якщо б дали можливість селянам брати сільгосп техніку з частковим погашенням вартості державою – маса б селян з допомогою цієї техніки підняли б свої паї і господарські ділянки. Але ж… цього немає. Все знову впирається в контроль отої допомоги, які повинні розподіляти місцеві адміністрації… А як вони це роблять – ми знаємо. Можна тільки надіятися, що тепер, коли автоматизована електронна система почала встановлювати плани і контролювала їх виконання і для районних адміністрацій, - ось тоді чиновники будуть зацікавлені допомагати  всіма силами їх створенню і розвитку бо від цього буде залежати їх зарплата і , навіть, посада.

Іще довго точилися дебати, але було видно – позитивне рішення не за горами. Як гриби почали створюватися сільгоспкооперативи і не тільки виробничі, які сіяли і вирощували, але і обслуговуючи. Саме це різко збільшило зайнятість населення. В село потяглася молодь. Знову по вечорах було чутно пісні в клубі, спортивні змагання на стадіонах, різко збільшилася чисельність населення і народженість. Відкрилися дитячі садочки, школи, відновився транспортні сполученні із містом. Громади просто на очах почали розвиватися, як квітучий бузок.