Розділ 22 Отруєння

Розділ 22

Отруєння

Ганна повільно відкрила очі. Її свідомість прокидалась і жінка згадала вчорашню розмову із своїм прем’єр-міністром.

«Так – так, я пам’ятаю про небезпеку, про яку розповідала Лайма. – Ганна спокійно подивилася у вікно і подумала, - Знову весна… листочки зеленіють, пташки співають… Бач, як соловейко старається…»

Ганна згадала – вчора вона пообіцяла Лаймі бути дома - ніяких справ.  Уже не вперше її попереджали про небезпеку – якось обходилося… І сьогодні обійдеться – впевнено закінчила свої думки жінка.

Сонце вже давно проривалося в кімнату. Його теплі промені золотими нитками тягнулися на Землю, до людей, до зелених листочків, до життя.

Нічого не передбачало біди. Здавалося, все як раніше. Втім, щось було не так. Це щось ніяк не проявлялося, але Ганна в глибині душі відчувала – біда рядом…

Жінка піднялася з ліжка, накинула халат, протерла окуляри. Телефон мовчки лежав на тумбочці.

«Ну, і що я буду сьогодні робити? – подумки запитала сама себе, - А, шо – почитаю, подивлюсь відео… Маю я право хоча б на один день відпочинку?»

Ганна випила чашку кофе, зробила зарядку і включила телевізор. На екрані промайнула центральна площа вщерть наповнена народом. Було видно плакати, лозунги… Хтось виступав з мегафоном, кругом було видно полісменів.

«Чого це їм не сидиться? – подумки запитала себе жінка, - скільки не зроби для людей, все-рівно найдеться хтось, кому не вгодиш… Стоп. – А , може, це олігархи підлаштували? Вони це можуть…»

Ганна роздратовано натиснула на вимикач- екран повільно погаснув. Зайшла обслуга і запропонувала легкий сніданок. Вона якось різко подивилася в очі Ганни і привіталася. На її обличчі застила холодна посмішка. В принципі – нічого незвичного і особливого не було, але… шостим відчуттям Ганна відчула якусь тривогу. Жінка поставила тацю на стіл і швидко вийшла.

Задзвонив телефон.

•  Алло. Так, це я. – Ганна спокійно і впевнено, як це вона робила завжди,  запалила цигарку. Сіла і затягнулася. – Це хто? Машка?

В слухавці почулися якісь потріскування. Нарешті почувся знайомий голос Машки.

• Давай зустрінемося? – несподівано почулося, - оце проснулася і так захотілося зустрітися… Ти ж колись запрошувала…  – посидимо, кофе вип’ємо… Я  ти на це?
• А, знаєш – давай. Висилаю тобі машину… Ти довго не збирайся. Сьогодні у мене вихідний…
• Добре. Давай – висилай машину. Чекаю.

Ганна поклала слухавку телефону на телефон як раз біля чашки кофе. Ганна кинула поглядом на кофе і подумки відмітила його приємний запах. Потім взяла чашку і піднесла до губ… Раптом знову дзвінок. Дзвонила Лайма.

• Алло, Ганна?
• Так. Сухо відповіла жінка.
• Все нормально? Охорона із тобою? Нічого незвичного не помітила?
• Та, ні, здається нічого особливого. Втім…, - Ганна знову поставила чашку із кофе на полірований столик, - Була горнична. Принесла кофе.
• Знаєш Ганно, позови до себе твоїх давніх подруг – посидите, поспілкуєтеся… Ти ж їм довіряєш?
• Ну, да ….довіряю. – погодилася Ганна. – Ми так і зробимо.
• От і добре, - почувся приглушений голос Лайми. – Зі мною тут начальник охорони. У нас є інформація- по замах на тебе. Всі на готові. У тебе зброя є?
• Звичайно і зброя і бронежилет. Все є… - погодилася Ганна, - скільки вже можна. Це вже п’ятий замах…
• Ну, потрібно потерпіти – така твоя робота…

Раптом до резиденції під’їхав автомобіль. Ворота відкрились і чорний броньований автомобіль в’їхав на подвір’я. Дверцята відкрилися і вийшла Машка. Вона була в чорному брючному костюмі і високих туфлях. На голові у неї була елегантна фетрова шляпка-циліндр, а в руках вона тримала красиву шкіряну сумочку.

Не зупиняючись , жінка находу дістала пачку цигарок, чиркнула запальничкою і попрямувала до парадного входу.

Охорона уважно перевірила кожну складку на тілі, всі куточки в сумочці і навіть всі місця отої фетрової сумочки. Накінець, процедура ив і жінка вільно і швидко піднялася сходами на другий поверх резиденції. Там, в просторому кабінеті за столом сиділа Ганна і уважно розглядала якісь документи.

• Привіт! – весело і ігристо привіталася стара подружка-амазонка, - я не запізнилася?
• Привіт… - Ганна накінець відірвалася від паперів і підняла голову. – Вибач, запрацювалася. Думала хоча б сьогодні обійдусь без документів, а ні… не можна. – Потім звернулася до Машки – Все нормально?
• Все ОК. – А шо це таке тут у тебе твориться?
• Та… Не звертай уваги – така у них робота… Мене берегти. Хотіла б ти , Маша, побудь на моєму місці?
• Слухай, тебе охороняють як царицю. ..
• А знаєш, давай на сьогодні поміняємося місцями? ТИ будеш Президентом, а я – тобою? Ну, як домовилися?
• Ладно…

Вони такі фокуси частенько робили- перевдягалися, натягували парики, окуляри і… попробуй догадайся хто є хто.

Ганна, замислившись, знову взяла чашечку із кофе і підійшла до вікна.

• А ти знаєш, Маша, сьогодні мені приснився сон… Дивний такий сон… Здається, час повернувся назад і ми знову в нашому провінційному містечку. Сидим – ти, я і Оксана… Пам’ятаєш, як то все було?
• Звичайно, пам’ятаю…  тяжкі тоді були часи. – Машка солодко затягнулася димом цигарки і добавила… - особливо було важко тобі.

Як то слово за словом згадки поглинули обох жінок.

То були лихі дев’яності роки минулого століття. То був період стагнації і хаосу. Багато сімей тоді розпалася. Ганну лихо не обійшло стороною – її чоловік почав пити.

Ганна часто згадувала ті роки… Ті щасливі роки…

Жінки спокійно пили кофе на відкритій веранді. Їх розмова не визивала емоцій – просто так перекидалися фразами, час від часу поглядаючи на екран телевізора.

• Як твоя донька? – Маша з зацікавленістю подивилася на Ганну. – На скільки я пам’ятаю – вона працює за кордоном?
• Да… якось не зацікавлено протягнула Ганна, - у неї своє життя, своя Родина… Ми зараз рідко, дуже рідко з нею зустрічаємося. Іноді говоримо по телефону – так, ні про що… А так, як це було раніше, - ні, такого немає.
• Слухай, Ганно, - почала Маша, - хочу тебе спитати – як ти не боїшся ламати систему? Це ж небезпечно – олігархи тебе ж з’їсти готові заживо. Ти хіба не бачиш – у них із під ніг земля вислизає. Тут – або вони тебе, або ти їх – іншого варіанту немає.
• Да, розумію тебе… але ж тепер уже не можна зупинятись – система сама працює. І це виходить непогано. Особливо в системі контролю і планування. Штучний інтелект не допускає корупції. Тут або ти виконуєш поставлені задачі і план, або… будеш звільнений самою системою.
• Знаєш, ніколи не думала, що все оце так важливо…
• Що ти маєш на увазі?
• Ну, оцю … ,  систему управління…