Розділ 3 Виховання

  Розділ 3   Виховання

- о, привіт! Давно не бачились. Як справи? Де обітаєш?

- Та, так… живу, - якось невпевнено відповіла Оксана. – Ну, а ти – коди тебе занесло після школи? Скільки ж ми не бачились – мабуть, років із десять?

- Десь так… - з посмішкою відповіла Вікторія, - ото , як розлетілися після випускного, з тих пір і не бачилися. Знаєш, приємно, дуже приємно, що ми зустрілися тут, в Києві. Може, заскочимо в кафе на пару годин – посидимо, поговоримо, згадаємо минуле? Як ти на це – час маєш?

- О! Чого не чого, а часу вистачає. – Оксана, як колись в школі, взяла Вікторію за лікоть і вони не поспішаючи повільно пішли в сторону Хрещатику.

- Ну, розказуй, - не витримувала Вікторія, - де ти, що ти, як ти? Втім, одну хвилинку, я ж забула – потрібно припарковати машину.

Вікторія оглянулася, помахала комусь рукою  і знову підхопила колишню подругу під лікоть.

- Ох, як приємно, що ми зустрілися. Знаєш, я часто згадує нашу молодість, школу. А пам’ятаєш, як ми удвох бігали на  побачення. – Як це було звати твого… А, згадала – Женя. Вірно?

- Ми тоді класно погуляли… Мати зустріла під ранок… було мені… - Оксана краєм ока час від часу оглядала свою колишню найкращу подругу.

 Вона була вишукано одіта, вся в модному вбранні із шикарною зачіскою – висока і струнка, як ота берізка біля їхньої школи. В руках вона тримала дорогу шкіряну сумочку, на голові велика червона фетрова шляпа під колір такого ж шарфа, який легко обгорнув її шию. Великі золоті кільцеві сережки, золотий ланцюжок із сердечком гармонували одягу. Легке бежеве плаття, підтягнуте на талії вузеньким чорним ременем, сексуально підкреслювало її струнку фігуру. На красивих довгих ногах були одіти високі добротні босоніжки на високому каблуку.

Марина вся іскрилася від задоволення і щастя. Здавалося, що у неї немає ніяких проблем і ввесь світ лежить біля її ніг. Втім, це було недалеко від реальності. Марина, успішна бізнес леді, тримала декілька салонів краси і не десь там, а майже на самому Хрещатику. Її чоловік, депутат Верховної Ради, займав серйозну позаду в бюджетному комітеті і , звичайно, був не бідною людиною. Марина мала свою «Ламборджино» і персонального водія, якого інколи використовувала.

Зазвичай, вона їздила сама. Ось і зараз вона приїхала до одного із свої салонів, щоб  розібратися в проблемах, які випадково виникли ні з того, ні з сього. Марина рідко займалася адміністративними справами, але саме сьогодні, на цей раз, вона мала сама розібратися. Зустріч із подругою ані на йоту не завадило їх – справи можуть і почекати, а от зустріч із подругою – то особливе…

Жінки, весело розмовляючи, ішли про Хрещатику. Назустріч їм потоком сунули кияни, гості і туристи, які групами вешталися по головній вулиці України, роздивляючись по сторонам. Грала музика, а з лівої сторони довгими рядами були розставлені лавочки , на яких зручно влаштувалися пенсіонери і втомлені гості з великими пакетами. Біля них грали діти з вереском і гамом бігаючи за повітряними шарами.  Справа, біля самого метро, стояла черга за морозивом, а на вільному місці проти входу в метро, група вуличних музикантів весело вибивала темп. З усіх сторін півколом стояли глядачі і з цікавістю дивилися, як брейкери  легко і  невимушено робили неймовірні акробатичні вправи на одній руці. Їх зміняли інші, а оркестр, не втомлюючись,  заводив всіх присутніх.

То був літній день. Сонце ласкаво світило із-за хмар, каштани широко розпустили своє листя, а алея була перетягнута різнокольоровими ліхтарями. Десь там, біля Бессарабки, напроти бульвару Шевченка, не поспішаючи, повільно роз’їжджалися автомобілі, а пішоходи поспішали в підземний перехід на шокінг.  

То був уже не той Хрещатик, який Вікторія і Оксана знали в свої молоді роки життя. Тоді, після школи, вони удвох поїхали до столиці поступати і Політехнічний інститут. Але, так сталося, що тільки Оксана пройшла по конкурсу. А от Вікторії не пощастило – вона завалила один екзамен і змушена була шукати роботу.

Втім, їх долі склалися не так, як вони  цього чекали, про що мріяли, чого бажали. Оксана засіла за підручники і тягнула лямку студента радіотехнічного факультету. По великому рахунку – оті транзистори і діоди Оксані зовсім не подобалися. Але, потрібно було здавати екзамени – попереду її чекав диплом, а потім – робота, квартира …чоловік і діти.

Їй здавалося, що все наперед передбачуване і вона вже не може на це вплинути.

Вікторія ж пішла працювати в кафе. Звичайно робота була на ногах, але копійка не вибували із її гаманця. В кафе завжди було людно -  відвідувачі то заходили, то виходили. Сотні обличь мелькали перед Вікторією. Іноді вона так втомлювалася, що бажала тільки одного – як най швидше в гуртожиток, впасти в залізне ліжко і … заснути міцним молодим сном.

Їх дороги, здавалося, розійшлися, але… «гора з горою не сходиться, а чоловік із чоловіком обов’язково зустрінеться» в навіть такому великому місті, як Київ.

Нарешті підійшли до кафе. Саме того кафе, де колись, давно, працювала Вікторія до того моменту, поки не познайомилася із красенем, високим брюнетом. Звали його Вадим. Слово за слово, потім – побачення, потім одруження… І ось тепер колишня офіціанта Вікторія  змінила свій образ на успішну бізнес-леді, салон якої знаходився буквально за рогом.

- Добрий день Вікторія!  =  молоденька офіціантка з посмішкою заглядала в очі тій, яка іще до недавно стояла на її місці.