Розділ 2 Партія Амазонок

            Розділ 2. Партія "Амазонок"

Столичний клуб самітних жінок розвивався і набирав обертів. Тисячі самітних жінок із всієї України мали бажання бути членом цього клубу. Тут вони знаходили для себе віддушину для своєї самотньої неприкаяної душі. Тут, знесилені самотністю і безнадією на щасливе життя, жінки починали відчувати впевненість в свої сили, колективну підтримку і, навіть, віру в своє превалювання над чоловіками.

З часом клуб амазонок почав розширюватися і уже через рік його філіали були в кожному обласному центрі.  Кількість учасників-жінок різко виросла і досягла серйозного числа, тим самим поповнюючи статутний фонд клубу в цілому. З’явилися жінки-підприємці, які щедро жертвували свої кошти на потреби розвитку клубу. Такі меценатки були на особливому почесному рахунку серед амазонок. Кожного року в головному офісі, на Набережній Дніпра в Києві, проводились загальні збори в актовому залі.

Поступово число учасниць стабілізувалось, а претенденти на вступ були обмежені певними рамками. З’явилися підприємства, засновані і придбані клубом, на чолі яких обов’язково стояли «амазонки», а на чолі наглядової ради було сформована наглядова рада на чолі із головою.

«Амазонки» - то була вже окрема каста жіночого братства. І тепер уже для вступу в клуб потрібно було пройти випробувальний термін кандидатки на протязі року. І тільки після встановленого терміну і отримання членського квитка жінка ставала повноцінним членом жіночого братства «амазонок».

Широко розгалужені структури на той час уже мали підтримку юридичних структур, охоронні структури і розгалужені інформаційно- комунікаційні соціальні канали і Інтернеті. Жінки, як справжні амазонки всі функції свого існування взяли на свої плечі. Фінанси потекли широким потоком в казну клубу. Тепер уже кожний член клубу мав можливість безкоштовно відвідати курортні готелі на березі Чорного моря турецьких готелів. І це був тільки початок.

Поступово зміцнювалася  і розвивалася фінансова структура і капіталізація основних засобів клубу. І тепер уже виникло питання участі амазонок в політичному життя країни. Виникло питання про організацію своєї політичної партії і участь в парламентських виборах країни. З такими темпами зовсім було недалеко було  і до участі в президентських  виборах. Клуб амазонок, точніше уже партія амазонок набирала політичну вагу і популярності серед населення країни.

Багаточисельні первинні осередки одиноких самотніх жінок, районні і обласні осередки поступово формували ректорат однойменної партії «Амазонок».

Сотні,  тисячі одиноких жінок, які, як ті голодні тигриці, шукали для себе зайнятість потяглися в партію. Саме там, оці оскаженіли самотні жінки, які зненавиділи чоловічу расу за своє невдале життя, з невиданою енергією взялися за політичну роботу устрою держави. І справедливо було б сказати – це їм дуже непогано вдавалося. Не знаючи – куди використати свою енергію, свою гарячу силу, жінки почали об’єднуватися і по всіх областях і районах, як колись це було із партією «Любителів пива», а потім і партією уболівальників футболу, що згодом перетворилася в національний рух.

Однак це була справа не для всіх самотніх одиначок. Дехто із них знайшли віддушину для своєї турботи в дорослих дітях, а потім – онуках. Саме вони вважали, що мета життя на останніх роках життя – то енергійна турбота дітьми і онуками. Вони віддавали цій справі всю себе до останку – тим самим визиваючи гнів зятів і пристарілих чоловіків, які іще іноді мали можливість висказатися.

Така жіноча ідеологія, або по-іншому дітоцентризм, страшне і руйнівне сімейне явище, яке зруйнувало багато сімей. Егоїзм матерів і бабусь в поважному віці перебільшували всі можливі дозволи нормального спілкування. Такі мами і бабусі притримувалися двох позицій – або безмірна самовіддача із саможертовністю. Або, навпаки – диктатура без беж і кордонів. Що краще – тяжко сказати. І одне і друге – то хвороба, психологічна хвороба жінок, які намагаються бути комусь потрібними. Так нещасні жінки такого типу борються із своєю самотністю, або невитраченою і не пізнаною любові до чоловіка.

Так сталося із нашими героїнями. Кожна із них по-своєму була нещасна, кожна шукала своє місце в житті в роки поважного віку. В ці роки, як відомо, знижується тяга чоловіка і жінок один до одного по фізіологічним причинам. Колись гарячі відносини почали охолоджуватися. Почали з’являтися хвороби і роздратованість. Багаточасове однотипне спілкування, як космонавтів в космічному кораблі, накладало на відносини плісняву одноманітності і відторгнення. Уже не потрібно було поспішати на роботу, не потрібно було планувати спільний із дітьми відпочинок. Навпаки, - з’явилися безсонні ночі , підвищений тиск і різні хвороби. Але, головне – час від часу психічна напруга перевищувала допустимі межі нереалізованої енергії і сімейних відносин.

Саме в цей вік жінки втрачають мету життя і , навіть, його сенс. Дітей мало цікавило їх життя – у них був свій життєвий сплеск відповідальності за дітей. Вони мало замислюються над тим, що скоро настане час і вони стануть на місце батьків. І тоді все знову повториться, але уже із ними.

І тоді уже вони будуть шукати своє місце. Рідко кому вдається мати своє місце до кінця життя. Хтось стає письменником, хтось іде в політику, хтось займається вихованням дітей, хтось займається дачею. Непростий період – отой поважний вік самотності. Старість і непотрібне існування, самотність і хвороби , безсоння і зниження активності нещадно атакують жінок і чоловіків.

Ось тому, жіночий політичний клуб – то прекрасний вихід в перехідному віці, коли уже не потрібно віддавати ввесь свій час дітям і чоловікові, не потрібно турбуватися про роботу. Навпаки, - достатньо вільного часу для не витраченої енергії самореалізації. Це набагато краще аніж вбивчий дітоцентризм, або диктаторський волюнтаризм в родині.