1

Марго зупиняється навпроти настінного дзеркала, притуливши оливоподібні сережки до вух. Вона посміхається, бо їй подобаються нефритові камінчики, хоча сама оправа безповоротно втратила свій справжній блиск. Сумнівно, що колись вдасться її відчистити навіть хімічними засобами, але за такі смішні гроші гріх не купити ці прикраси.

Недарма вони зайшли у цей магазин на ринку, де торгують всяким непотребом. Антикваріатом тут мало що можна назвати, радше це крамничка поношених речей, власники яких мали б весь цей мотлох викинути у сміття.

— Поглянь, що знайшла! — каже Алла, підійшовши. — Тепер я як ніндзя.

Вона показує якусь зірку і приймає позу далекосхідного воїна, який готується напасти, при цьому виглядає як артистка цирку.

Дівчата сміються.

— Я вже поґуґлила. Схоже, це сюрикен. Хтозна, чого він тут і навіщо він мені. Хоча мене завжди притягували яскраві речі.

— Мабуть, ти сорока, — коментує Марго.

Алла віддає подрузі смертельне лезо, та кілька секунд крутить його у руках. Її погляд чіпляється за дивні хвилясті символи, які зборознили гладеньку холодну поверхню. Що вони означають, вона, звісно, не має жодної гадки. Це не літери якоїсь мови, не брендова мітка, скоріше якийсь недолугий, а можливо, й не закінчений малюнок.

— Ти щось собі підібрала? — запитує Алла. — Я от намисто класне знайшла.

— Ага, — Марго розкриває долоню, щоб показати сережки.

— Краса! — висловлює захоплення Алла.

— Мені теж подобаються. Ходімо на касу, бо скоро приїде маршрутка.

Алла кладе сюрикен на полицю з сумками, де йому зовсім не місце. І дівчата рухаються до виходу.

Алла розраховується без проблем, а от у Марго касирка просить дрібних грошей, яких у школярки немає. Алла теж вигребла з сумочки всі копійки.

— В мене не знайдеться решти, — повторює касирка.

Марго намагається щось вигадати, бо повертати сережки їй не хочеться. І раптом вона згадує про сюрикен. В цілому гарна річ, яка може перетворитися у яскравий елемент декору її кімнати. Дівчина повертається до того місця, де вони залишили небезпечний предмет, та приносить його на касу.

— А якщо я візьму це? — запитує Марго.

Жінка кидає здивований погляд на сюрикен, ніби вперше його бачить. Бере у руки, щоб роздивитися. Її палець торкається леза — і на ньому з'являється кров.

— Хай би йому грець! — матюкається продавчиня і засовує палець до рота, щоб, ніби вампір, випити багряну юшку, яка тече з рани.

— Треба доплатити? — запитує Маргарита. Касирка безмовно хитає головою.

Задоволена Марго забирає сюрикен і кладе в сумку. Дівчата відправляються додому.

Черговий навчальний день поринає у небуття, коли Маргарита, прийшовши додому, розбирає ранець і кладе його на місце, переодягається в домашній одяг. Після цього обідає в компанії кота, якому обіцяє показати те, що купила. А той дивиться на неї великими зеленими очима, ніби розуміє, що вона каже. Марго самій не терпиться вже приміряти сережки, бо вони просто закохали її в себе. До чого ж вони чарівні!

Та першим ділом до рук потрапляє той самий сюрикен, який коштував їй сорок гривень. Вона фотографує на телефон гравіювання на ньому, щоб пошукати в інтернеті схожі малюнки. Але марно витрачає кілька годин на пошуки. Тоді як дурне дівчисько вирішує використати його за призначенням. І в якості цілі використовує дерев'яну дошку для нарізки овочів. Розминає руку і кидає зброю, надіючись що вона не зрикошетить в її голову. Та сюрикен розрізає повітря, як тканину, утворюючи якийсь незрозумілий моторошний вир.

— О боже! — вигукує Марго чи то від здивування, чи то від страху. Чи від усього разом. Вона стоїть нерухомо, немов її заморозили, хоча в ній палає незрозумілий гнів, а свідомість охоплює паніка: куди бігти що робити. Вир затягує косметику, що лежала на столі. У бездонну прірву летить і шкільна форма, яка валялася на постелі. Десь у коридорі на всю горлянку волає кіт, ніби його ріжуть заживо. А з ним що трапилося?

Щоб спастись, Марго хапається за спинку ліжка, яке поки що стоїть на місці та над яким кружляють зошити, імітуючи зграю чайок. Наступної миті зошити затягує у чорну діру невідомості. Вазон, який декілька років прикрашав її кімнату, зривається зі стіни та летить у той самий коловорот. Дівчина розуміє, що довго не протримається. Що її засмокче разом з ліжком, яке уже ковзає по підлозі. Небезпечно нахилилась шафа. Стіл і стілець вже відправились у темну пащу Всесвіту. Марго намагається роздивитися сюрикен. Де він застряг? Не факт, що він якось зарадить усій цій ситуації. В житті вона ще такого не бачила, хіба що у «Зачарованих» чи в інших фільмах, чи серіалах, де герої подорожують між світами, але їй завжди здавалося, що це неможливо. Всі ті фільми — просто казочки для дошкільнят. А зараз виявилося, що у світі існують магічні речі, і одна дісталась їй. Лишень за сорок гривень, ха-ха.

Двері у кімнаті зриваються з петель і разом з іншими предметами інтер'єру летять у незвіданий чорторий.

Розплющивши очі, Марго бачить, що лежить посеред макового поля. Суха трава врізається голками у шкіру обличчя та рук. Високо у важкому небі, яке застелило полотно темних хмар, у шаленому танці занепокоєно клекочуть птахи. Підвівшись, Марго озирається навкруги, сподіваючись побачити хоч когось, хто може сказати, де вона опинилася. Та навкруги ні одної живої душі. Тільки її розкидані меблі. А ще долинає шум великої води, ніби десь недалеко розтеклось море. Вона підходить до крутого обриву, яким закінчується квітуче поле, щоб побачити внизу піщаний берег. А над самою водою, прямо в її бік, дрейфує темна хмара диму.

— Це Руфус, — звучить приємний жіночий голос, та Марго підскакує як ужалена. Вона думала, що поряд нікого немає, а виявляється, що це не так.

Дівчина обертається, щоб побачити високу брюнетку у чорному вбранні, підперезану широким поясом. З-за спини стирчить руків'я меча, ніби вона якась принцеса-воїн з античності.