Золоті ворота

Подорожуючі вийшли з будинку, крізь густий туман побачили золоті ворота. 
Вік перший пройшов через ворота, він переборов труднощі сміливо, тому ворота пропустили його в країну. 
Олек з маленьким Міхаликом  пройшли слідом. 
За ними пройшли Міра, Люсія і Йосип. 
- Поглянь, це ж поселенці світу БАЖАННЯ, ПОНАДМІРИ І БАГАТОСЛІВНОСТІ. - Крикнула Міра. 
Від країни Асадія  їх тримали їх пристрасті, звички, поведінки. Тоді коли вони зникли, їх душі феї понесли до золотих воріт, так як і нас. - Впевнено сказала Люсія. 
Їх забруднений і трохи потертий одяг перетворився в яскраво - білий та легкий як хмари. Чудесні феї покрили їхні голови  віночками, сплетених з неймовірно – гарних квітів.  
Вони ходили по цій дивовижній країні і веселились, розглядали все довкола.  
- Тут так багато дерев, які гарні плоди, за все життя таких не бачила. –Радісним голосом казала Міра. 
-  Які чудесні птахи, який спів, аж радіє душа. А тварини такі ж, про які читали в Книзі. - Разала щасливо Люсія. 
- А там далі річка, а за нею виноградник .– вВзахваті сказав Вік. 
- Як тут гално і добле. Тут наш дім. – Сказав по – дорослому Міхал. 
Вони ходили, роздивлялись все навколо, раділи, їх душа співала разом з птахами в небі. Вони впали на зелену траву і довго насолоджувались перебуванням в країні блаженства. 
Феї підлетіли до них взяли їх за руки і повели ще далі, ще вище. Тут росло величезне старе дерево. 
- Це дерево життя. – Сказала одна з фей. 
- Скуштувавши плоди якого, ви будете вічно жити в нашій країні. Всі сади ваші і все довкола – це ваш дім. 
Фея протягнула стигле, червоне, ароматне яблуко. Міра, Олек, Міхал, Вік, Люсія та Йосип скуштували його. Їх осяяла радість, яку неможливо описати словами, яблуко підсолодило їх душі і серця. 
Феї повели їх ще далі. Перед собою подорожуючі побачили велетня з золотою бородою. Він сидів на великому троні. Його одяг теж був із золота, а обличчя сяяло яскравим світлом і він з любов’ю подивився нам у вічі.  
- Все як розповідала бабуся. Невже вона була тут колись. – Подумав про себе Олек. 

Подорожуючі вклонились правителю. 
- Це все ваше , любі мої діти! - Сказав правитель з золотою бородою. 
- Бабуся! – Викрикнув Олек. 
- Мій любий Олеку. Я знала, що ти теж знайдеш дорогу до країни Асадії, про яку я тобі постійно розповідала в дитинстві. Я знала, що ти вірив в її існування. Це я вас незримо оберігала від роботів - наглядачів, тому вони не завжди могли вас побачити на своїх новітніх технологіях та не могли нашкодити вам. 
- Дякую, бабусю. – Радісно подякував Олек. Міцно обійняв її. 

Тепер вони одна єдина дружня та вільна сім’я.