Дивні сни

Почало хмаритись і було зрозуміло, що незабаром піде сильний дощ. 
- Треба шукати прихисток. - Промовила Міра, взяла рюкзак. В цей  час Міхал знайшов кульбабку (білу кулю) , подмухав на неї, сивий пух розлетівся і перетворивсь на величезні парасольки. 
 
Подорожуючі взялись за парасольки , вони їх підняли високо в небо і понесли далеко з цього місця. 
- Як таке можливо. - Кричала Міра. 
І знову страх висоти, страх впасти і знову вона стискала міцно сина. 

-  
*************************************************************** 
- Сигнал. Їх місце знаходження. 47° 0’ 0" (47° 0’ 0) північної широти 
47.0 в десяткових градусах. 25° 30’ 0" (25° 30’ 0) східної довготи, 25.5 в десяткових градусах. 
- Сигнал прийнятий. Вирушаємо. 
Через 20 хвили гелікоптери прибули на місце призначення. Лив сильний дощ. Їх захисні костюми захищали шкіру від потрапляння вологи.  
Втікачів не знайшли. Околиці були жахливі. Скрізь болото, живі дерева. Знаходитись там було неможливо.  
Люди - роботи голосом відчинили двері гелікоптера , так само , за допомогою голосу, закрили їх. В середині натиснули кнопку для само-заміни захисного одягу. З під низу надувся матеріал з поліестеру, який покрив все тіло. Верхній непромокальний, захисний одяг здувся, людина – робот обережно зняла його з себе. Один із них подав голос, вони злетіли в напрямку до своєї станції. 
- Не виявлено порушників. - Відзвітував робот – наглядач. 
************************************************************* 
Подорожуючі приземлились на землю, біля старої хатинки. Як добре торкнутися землі. Всі зітхнули з полегшенням, зайшли в середину. 
Ніч покрила світ подорожуючих і світ сна відкрився в їх півсвідомостях. 
А за вікном ще лив дощ. Запах дощу - це запах неба.  
- Мама, тато, я хоцю додому. - Голосно заплакав Міхал серед ночі. 
Всі раптово прокинились. 
- Мені снилось наче я повинен намалювати картину, але не міг побачити чітко кольори, бо втрачав зір. Перед очима був туман, а в голові тривога , незрозумілість , безвихідність, голова ледве не вибухнула від цього. Добре , що Міхал розбудив нас. - Сказав Вік 
І тут всі помітили, що Люсія ще спала, вся червона, голова її збільшувалась в розмірах і ставала ще червонішою. 
- Прокидайся, прокидайся, прокидайся, Люсіє. - Кричали Міра, Вік, Олек і ще щось по - своєму кричав Міхал. 
На жаль це не допомогало, тоді Міра включила рінгтон будильника на повну гучність, нічого... Олек набрав води з ставка, що був поряд, налив на Люсію. Тіло почало парувати, як наче налив на щось гаряче. На щастя, Люсія прокинулась, очі були налякані, жар ще не зійшов, голова повернулась до своїх розмірів. 
Ніхто не розумів, що трапилось. 
- Я ледве не померла від свого ж недоліку, агресії, злості. Снилось, як кричали на мене, а я нічого не могла сказати і роздувалась від злості та роздратування. Дякую вам, мої друзі. - Вже з посмішкою сказала Люсія. 
Скільки всього дивного і незрозумілого за останні дні відбувалось. – Зітхнула і про себе подумала Міра. На вечір вже запасів їжі не виявилось. Всі почали хвилюватись. В лісі збирати ягоди було моторошно після всих останніх подій. 
Вік відкрив Книгу. Сяйво осяяло хатину і з'явились овочі, фрукти, молоко на столі.  
- Як добре, що світло поряд, як жаль, що ми турбуємось по дрібницям.- Сказала Міра. 
Вечеря була на столі і подорожуючі були щасливі просто від того, що вони змогли хоч трохи торкнутись цього чарівного світу. 
Хтось відчинив двері хатини. То були роботи – спостерігачі. Вони підняли до гори зброю і нажали кнопку пуску. Вогнище летіло прямо на них. Люсія і Вік не злякались, вони швидко відкрили Книгу і невидимий захисний кокон огорнув їх всіх. Вогнище торкнулось кокону, відбилось і полетіло прямо на роботів, на маючи змоги приймати самостійно рішення, полум’я знешкодило їх самих.