Сучасний світ

Все сірого і чорного кольору : будівлі, люди і навіть природа . На деревах зовсім не стало зеленого листя і ось тоненький, жовтий, зів’ялий листочок падає до землі, на цьому дереві він був останній. Може так і закінчується життя на нашій планеті. 
Міра і її сім'я живе серед людей -  роботів. Їх руки, голова, ноги людські, а серце з твердого каменю. Проживаючи серед такого оточення, мимоволі, стаєш одним з них, але воля, любов, надія і віра залишились непорушні. 

Площа 
 3-річний син Міхал бігає за птахами. Всі обертаються в його сторону, бо його обличчя без захисної маски, руки без антисептичних перчаток та ще й забруднені, бо вже багато разів падав на сиру, повну мікробів, землю. Хлопчик Міхал, високий на свій вік, з великими, круглими, карими великими очима і яскравою посмішкою. – це безмежна радість тата і мами. 
   
Міра з чоловіком Олеком,  чекають на знайомих. Домовились зустрітись але причину не обговорювали в сітці, ради своєї ж безпеки, бо в ці часи стежать за кожним. Кожен мусить виконувати волю правителя, а не свою. 
-Ми прийшли рано, їх ще не має – подумала про себе Міра і зітхнула.  
-Знаю, що не любиш чекати, люба, але нічого не вдієш, прийдеться - підтримав кохану Олек, розуміючи її без слів. 
Олек відрізнявся від інших добрими очима, привітною посмішкою. Він завжди готовий допомогти і підтримати в важкий момент. Коли він дивився на Міру закоханим поглядом, хоча вже п’ять років в шлюбі, жінка танула від щастя, що саме він її чоловік. 
Міра посміхнулась у відповідь , радіючи , що Олек підтримав і зрозумів її. 
- Ти поглянь, в що перетворився світ . Років двадцять тому назад все було інакше, було чути гомін дітлахів, люди щиро посміхались, товаришували і найголовніше – це нічого не боялись. Як я була маленькою дівчинкою, з друзями, братами та сестрами бігали по калюжах під дощем, збирали різнокольорові квіти на лузі, грали в квача, як було весело  на гойдалці, навіть працювати на городі разом було цікаво і робота кипіла. – На обличчі Міри з’явилась посмішка. 
- Як приємно згадувати дитинство. – Подумала про себе Міра. 
Сучасні люди тримаються дистанції, все тіло сховане під "одягом", включаючи долоні, обличчя, ноги, бо страх повітря, сонця та природи став більший ніж радість від всього живого навколо. Можливо, що під костюмами така ж сіра шкіра як і будівлі, що навколо. Одна дівчина ідучи захиталась, або від нестачі свіжого повітря, або від "сучасної" їжі. Друга, з зайвою вагою, кудись бігла, в очах читалась тривога і страх. Дорослий чоловік, але маленький, невисокий та щуплий. 
- Ми чужі серед своїх, одягнені  в справжній одяг, який забруднюється і їмо справжні продукти, що ростуть в нас в саду і на городі.- Сказав Олек. 
Серед маси сірих людей повільно підходила знайома їм постять. Це старенька бабуся, з світлим обличчям, поряд йшов молодий чоловік.  
- Хто то поряд з Люсією, ти його знаєш?- Запитала Міра в Олека. 
- Якщо бабуся Люся йде з ним, то можна йому довіряти, не бійся. - Твердо відповів чоловік. 
Вони сяяли від щастя і це світло йшло з душі. Через очі можна побачити душу.  Їх одяг був не з поліетилену. Вони підійшли поближче. 
- Привіт, Люсіє. - Обіймаючи бабусю і дивлячись по сторонам чи дивляться люди на їх обійми. Все таки неприємно бути білою вороною. – Читалось в думках Міри. 
- Привіт, мої хороші.- Сказала бабуся. Вона мило посміхнулась і дістала шоколадку Міхалику. 
Міхал відразу підбіг до нас, подивитись, що то принесла йому бабуся. 
Люсія протягнула Міхалу гостинець. 
- Сиколадка. Дякую. – радісно подякував хлопчик. 
- Це мій знайомий Вік. Чоловік з карими очима, чорним волоссям і густою бородою. 
:::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::: 
До того, як світом почав правити всесвітній правитель, Вік вчив підлітків і дорослих мудрості життя. Молоді люди вчились любити все живе, вчились вирішувати проблемні життєві ситуації. Батьки часто не вважають труднощі своїх дітей надзвичайними проблемами, свої негаразди здаються їм важчими, тому не слухають і не допомагають. Саме Вік давав підтримку підліткам. Можливо, ще тоді він врятував не одну людську душу від скам’яніння. 
::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::: 
Мірі здалось, що вона вже колись його бачила. На перший погляд, був добродушною людиною. Міра завжди з опаскою знайомилась з чоловіками. В кожному з них бачила небезпеку. Напевно, що цей страх з дитинства. 
- Я, Міра, а це мій чоловік Олек. - Знайомлячись з Віком сказала Міра. 
 Люсія дістала з рюкзака Книгу.  
 
- Ось що я не написала в сітці. Ми довго шукали вихід з ситуації, що склалась в світі, ми шукали свободи і знайшли рішення: «Вільний той, хто завжди звертається до світла». Ця Книга – світло, яке приведе до країни під назвою Асадія. Потрібно тільки вірити і боротись з своїми внутрішніми недоліками. Ми пропонуємо піти з нами в пошуках цієї країни, яка далеко від нашого сучасного світу, а може й не дуже далеко, дивлячись, яку дорогу оберемо.  Сади, лани, природа, в тому краї такі чарівні, що очей не відвести. Там живуть чудесні тварини: леви з вогняними гривами ходять поважно по степу, блакитний віл з очими як блюдце,  золотий орел літає і осяює все навколо. В цьому місці безліч метеликів і всюди чути спів птахів. Там співає природа. А люди оберігають природу навколо і кожен день співають і радіють. Вони стерли смуток з свого життя. На вході в містечко є чарівні Золоті Ворота. Не кожен може пройти повз них, тільки ті, в кого чиста та добра душа. Найголовніше, що там є свобода. Це все ми дізнались, досліджуючи та ретельно вивчаючи ось цю Книгу. – Сказала Люсія. 
Як Книга допоможе знайти дорогу до Асадії. Де точні вказівки? – запитала Міра.  
Подумки наче й хотіла покинути «сучасне» місто, але страшно було йти невідому куди. «Сучасний» світ привчив людей підкорюватись технологіям, навіть в пошуках місця знаходження, а не прислухатись до власного розуму. 
- Що за Книга? Звідки знати, що там написана правда? Може й ніякої країни Асадії не існує. - недовірливо запитав Олек. 
Він наче і недовіряв але його рідна бабуся часто розповідала йому про це місце, коли він був маленьким хлопчиком і зацікавленість не покидала його. 
- Ми впевнені, що Книга допоможе знайти дорогу і подолати труднощі, які виникнуть під час подорожі. Я і Люсія вірим в це і якщо і ви зможете повірити також, то можете не сумніватися, що побачите Асадію. – Коротко відповів Вік. 
Ці двоє людей відкрили Книгу, світло засяяло з неї. 
- Як птаски гално співають! - Раптом сказав 3-х річний Міхал і поглядом почав шукати птахів. 
- Цей спів з Книги, мій ангелочок. - Ласково сказала Люсія. 
- А хтось чує цей аромат, ні з чим зрівняти не можна? - Запитала Міра. 
- Не всі можуть почути спів і не кожен почує запах. Для кожного Книга відкривається по іншому. - Відповів Вік. Він давно вивчав Книгу і доречі, отримав учений ступінь, досліджуючи Її. 
Міра, почувши чудесний аромат, невідомий їй до цієї пори, частинкою душі торкнулась тієї країни і маленький вогник віри і надії запалав в її серці. 
- Я відчула таку насолоду, просто з земної Книги, яка розповідає про світ всього живого, а що буде коли я буду ходити по тій землі. Що буду відчувати я тоді?- Думала про себе Міра. Вона була готова на все, щоб тільки ще раз відчути насолоду ароматів, а може й щось більше. Сучасний світ людей - роботів це велика трагедія і далі жити серед кам’яних багатоповерхівок, комп’ютерних технологій, людей - роботів, серед правил, недотримання яких, карається законом: «виходити на свіже повітря в допустимі години, не спілкуватися з людьми, тримати дистанцію, носіння захисного комбінезону, постійні щеплення проти безкінечних вірусів і це ще не кінець довгого списку» стало важким і позбавляло свободи. 
Міра обернулася довкола, прохожі не помітили Книги, нас. Вони йшли далі,  похмуро нахиливши голови донизу, клацаючи безперестанку в мобільниках. 
На очах навернулись сльози, кожен живе в себе на сторінці в інстаграмі та фейсбуці. Вони не живуть справжнім життям, але в кожного свій вибір. 
- Те, що добре для нас, не обов’язково добре для іншого. – Сказала Міра. 
- Ми йдемо з вами. - Рішуче сказав Олек. І в небі, на лічені секунди, побачив світлий облик бабусі. Йому здалось, що це знак, що він зробив вірне рішення. Олек любив її, навіть зараз , коли вона вже не поряд з ним, бабуся жила в його серці. 
- По дорозі до Асадії будуть перешкоди. Дитина має світлу душу, а  в нас, недоліків багато, наші вороги - це ми самі, це наші страхи, злі вчинки. Ми зіткнемось з своїми ж недоліками. Тільки добре серце знайде дорогу і тільки чиста душа пройде через ворота. Головне - це нічого не бійтесь. – Сказала Люсія