Вирішальна Битва!

А що для вас “мрія”? Це питання на яке важкувато дати відповідь… Чи то ви хочете здоровий будинок з басейном, чи от нову автівку, як у сусідів. Але мрія залишається мрією. Коли ж ви отримуєте ту річ, яку хотіли, то вона перетворюється на рожеву хмарку, і летить до Анґевісу. Саме завдяки мріям всі живуть та дихають. Але от при тяжкій праці вони стають вже метою. То в чому ж різниця між ними? Між надією та вірою? Сподіваннями та цілями? 

А що для вас “мрія”? Чи зможете дати відповідь на це питання зараз? 

***

Від імені Катерини: 

Лідія Семенівна дивно поглянула на мене та Фелікса, зупинивши свій погляд на хлопцеві. От зараз нам влетить! Зовсім не хочеться слухати лекцію на тему”Чому вночі не можна йти до лісу”. 

Туман потроху опускається на весь табір, я відчуваю легку прохолоду, а вдалині чується спів пташок. Сонечко також встає за горизонтом. Фелікс дивно дивиться на класну керівничку, часто переводячи погляд на мене. 

-Де ви були?-питає жінка.

Але хлопець продовжує мовчати. І тут на його обличчі з'являється легка усмішка. Він складає руки на грудях та підходить до мене. Щось тут не те. 

Прохолодний вітерець продовжує колихати листя на деревах, створюючи дивакувату мелодію. Запах скошеної трави та вогню не дає мені спокою. Розплющую очі та здивовано дивлюсь на Фелікса. Вогонь. Я його відчувала останнім разом при нашій зустрічі з…Фоко. Але до чого він тут? 

-Я питаю вас. Де ви були?-вже грізним тоном питає Лідія Семенівна. 

-Тікай!-лунає голос Фелікса. 

Туман вже остаточно зникає,і я бачу жахливу картину: наші однокласники та вожаті знаходяться в дивних куполах. Вони виглядають доволі спокійно, і це здається ще більш дивним. Повз мене пролітає темно-синя троянда, і її пелюстки розсипаються навколо вчительки. І наче якась мара, сповзає з жінки маска, відкриваючи нам справжнє обличчя злодія. Фоко-цей чолов'яга прийшов сюди? Та навіщо? 

Я згадую слова хлопця:”Я вогонь тобі дарю,Тільки мрію заберу!”. То він спеціально хотів подарувати мені троянду, аби я… аби мала змогу розкрити Фоко в будь-який момент? 

-Я кажу: тікай! 

Крила виростають, мов за бажанням, і несуть мене в інший бік лісу. З очей течуть сльози, а на серці залишається страх, що не дає спокою. Де ж Уля? Сашко? Де вони?! 

І що буде з Феліксом? 

***

Хлопець стоїть посеред табору. Його очі виглядають доволі спокійними. Спалахуючи зеленими вогниками, дивляться то на червоні крила, які виростають з чоловіка, то на ранкове Сонце, що вже встигло зійти над горизонтом. Темне волосся спокійно колихається на вітрі, а серце наче жалить струмом. 

-Я тебе вб'ю, якщо хоч слово скажеш моїй доньці! 

Та Фелікс продовжує насолоджуватись світанком, що сходить над лісом. Давно він не бачив такої краси. Птахи співають, а хмарки спокійно пливуть по небу. Легенька посмішка аж ніяк не хоче зникати з обличчя.

-Я вже мертвий,-відповідає хлопець, дивлячись на красу літа.-А ваша донька ожила. 

-До чого це ти ведеш?-не розуміючи питає Фоко. Його очі наче ще більш почервоніли, а руки стиснулись в кулак. Якийсь дивний спокій, що наявний в хлопцеві, лякає його. 

-Мене не вбити мечем,якщо це питання хвилює вас,-відповідає Фелікс та продовжує поглядати на небо. 

Кроки спокійно наближаються, а гострий меч своїм лезом пролітає над головою парубка. Та він… продовжує посміхатись. Звичайно, давно не відчував такої краси. Це дівча по-справжньому відкрило очі. Дивакувате зі смішним ластовинням та волоссям…як сіно. 

-Привіт з таємної лабораторії,-тихо шепоче Фелікс перед тим, як повністю заснути.-Я ще маю розповісти цю історію…

Катя летить, оминаючи кущі та дерева. Цей ранковий світанок якось дивно діє на неї. Як там Фелікс? Чи не краще було повернутись? Та вона продовжує свій шлях. Морок все ще ховається серед непроникних старих будинків, де колись жили люди. “А ось і завершення лісу”,-думає до себе, та замість дороги бачить велику споруду більш схожу на лабораторію. Тіло починає дрижати, але все одно крила не зупиняються. 

Коли ти майже дійшов до своєї мети, то обов'язково хтось стане на заваді. Але важливо не злякатись. Ні, ти повинен перелізти через болючі колючки та довгі лози дерев. Можливо, руки кровоточитимуть але це ж твоя мрія! Просто йди до неї, от і все. 

Дівчинка залетіла в одне з відчинених вікон. Пролітаючи повз палати та білі стіни, вона шукала очима своїх вірних друзів: Домовика Сашка, Вілу Уляну, Русалку Богдану… Де ж всі поділися? Невже Олексій Олексійович забрав їх на різні експерименти? 

Уяву Катеринки було вже не зупинити. От цей чолов'яга бере Саскептор Спей-1 та вичавлює з її вірних товаришів мрію, а от… Та враз в очах трохи потемніло. Крила зникли і Мрійниця впала біля світлої стіни. Ноги знов стали нерухомі, а серед палат почувся голос знайомих істот: 

-Ти врятуєш всіх нас швидко, 

Не залишиш у біді,

Але зрадять тебе хитко,

Вірні друзі самоти! 

Та Катя не повірила. Вона йшла далі, бо повинна була врятувати друзів. Коридорами гуляло дивне відчуття тривог та страху. Дівчина летіла на своїх яскравих крилах, намагаючись почути друзів. 

-Дурна дівчинка із мрій

Заховала свій мотив,

Вона вірила в добро,

А сама не знала зло.

Хто ту казку не почув,