Битва за Правду

Катеринка дивилась в порожнечу, намагаючись приховати збентеження та страх. Вона розуміла, що поки її сили неконтрольовані, але перемогти має, бо тоді… “Ти будеш жити в Долині Вогнів та назавжди забудеш про своїх друзів, чи як вони там називаються”. Ні, погодитись на це дівчина не змогла б. Повернутись до злої міс Кроусен та батька, якому начхати було на дитину. Це ніколи б не сталось, якби,звісно, не ці обставини. 

Меч закружляв у повітрі, немов вихор, і опинився в руці Мрійниці. Золотисте руків'я на якому виднівся напис:”Фоко” ніяк не збентежило Катю. Навершя було прикрашене маленьким рожевим кристалом, що так і манив ті блакитні оченятка. А срібне лезо здавалось цілком звичайним.  Тож Фоко підійшов до доньки та, поплескавши по плечу, відійшов трохи подалі. Він махнув руками, намагаючись робити це доволі повільно, аби Катеринка змогла повторити. Це виглядало доволі мило. Наче батько хотів навчити свою дитину літати, але обставини за якими це відбувалось ніяк не подобались нікому. 

У вечірніх сутінках з'явились темні крила, які були трохи червонясті на кінчиках пір'їв. Махнувши ними, Фоко взлетів у повітря, і Мрійниця помітила, що крила почали трохи палати золотавим вогнем. Наче дивний птах, який готовиться до бою. 

Дівчинка повторила за чоловіком, але нічого не вийшло. На обличчі батька з'явилась лукава посмішка, і він полетів до гори, на якій стояла донька. 

-Роби це повільно, намагаючись уявити, що ти птах,-шепнув він, відлетівши подалі. 

І, на диво, в темряві засяяли золотаві крильця, які невдовзі огорнув вогонь. Блакитні очі заблищали, відчуваючи полегшення. Зробивши декілька махів, Мрійниця підлетіла до Фоко. Вона ледь трималась, мов комашка, яку підхопив вітер, та вираз обличчя залишався серйозним. 

-Хай буде бій чесним!-вигукнув Фоко, подавши руку доньці. 

Та в цю мить меч закружляв у повітрі, направивши вістря на ворога. Чоловік на мить здивувався, але не показав цього. Посміхнувшись, відповів доньці кивком голови: 

-Молодець! Треба бути завжди готовим до будь-яких подій. 

Та Катя лише злісно буркнула, ніби кажучи:”Починаймо”. Вітерець колихав волосся. Це був доволі прохолодний вечір. В Долині Вогнів завжди тепло, але сьогодні погода стала іншою. Вогняна земля дечим нагадувала сяйливі ліхтарі, що мерехтіли під ногами. Ця битва вирішить все, або ж навпаки-нічого. 

Катя хутко замахнулась на Фоко, але він відбив атаку. Зробивши руками човник, випустив вогняний струмінь, що ледь не збив з ніг Мрійницю. Вона полетіла вниз, але,на щастя, встигла замахати крилами, піднявшись догори. 

-Якщо хочеш ми завершемо цю нісенітницю,-вимовив Фоко, готуючись до нової атаки.

-Ніколи! 

З рук дівчини полетіли ліани, огорнувши ноги чоловіка. Але тут рослини почали горіти, і невдовзі попадали у порожнечу, перетворившись на жердини. Меч знов закружляв у повітрі, роблячи торнадо з яскравих іскорок, що швидко утворили щит, яким Фоко міг закриватись від нападів Каті. Дівчина підлітала до чоловіка, намагаючись влучити у нього, та марно. Батько був набагато спритнішим. 

Мрійниця відлетіла трохи подалі, і розправила свої крила, які дрижали від поривів вітру. Долоні піднялись догори, вказавши на гору. І тут каміння піднялось з землі, і почало летіти на Фоко. Чоловік впав на м'яку траву, а зверху посипались груди бруду та брил. 

На мить Катя злякалась за батька. Вона завмерла, чекаючи, що щось станеться, та тиша заповнювала порожнечу. І тут вогонь огорнув усе навколо, і уламки полетіли хто куди, оминаючи Катерину. Сильні крила закривали обличчя чоловіка, а коли вони розправились, то дівчинка побачила посмішку Фоко. 

-І чому ти не користуєшся вогнем? Це ж набагато практичніше! 

Він опинився біля Каті, і знов замахнувся мечем, який вже почав палати.

-Доню, доню! Тебе що не вчили, що ворога потрібно добивати до кінця? Як шкода! 

Фоко нападав, але Мрійниця трималась. Вона не хотіла йти в бій першою. Просто відбивала кожен удар чоловіка, захищаючи крила та лице від пошкоджень. 

-Спробуй вогонь! Ти ж сильніша з ним, але чому б’єшся цими нікчемними стихіями?-батько починав злитись, та Катя на це не зважала.

І тут чоловік встромив лезо меча в землю, і навколо утворився сильний вітер, що зносив усе навколо. Волосся то підіймалось, то опускалось. І в цю мить Мрійниця зрозуміла, що… боїться батька та себе. Чи є вона такою, як він? Чи зможе себе тримати в руках, аби не нашкодити рідним? 

Вогняна стрічка полетіла прямісінько на Катю, і дівчина закричала. 

🥀Битва за правду та Битва за честь,

Битва єдина в долині Безчесть.

Битва, що ранить твій сон наяву,

Правда, що йде, але я не піду.

Битва за правду та битва за честь,

Хто переможе в долині Безчесть? 

Той, хто обманить, чи збреше для всіх,

Той розумніший в Долині Вогнів.🥀

І тут небо засяяло. Світло було таке сильне, що Фоко заплющив очі. Рожева хмара пролетіла по всій Долині Вогнів, навіть дійшовши до початку Темного лісу. Катя впала на землю, не здатна поворухнутись. Її крила враз зникли, а батько полетів долілиць. Так вони лежали декілька хвилин, а потім Фоко підвівся та поглянув в очі доньці.