Дивний будинок

Катя проходила повз хлопців зі старших класів. Чорноокі, широкоплечі, але з дивними смішними вусами, немов у тарганів. Точно, як у них! Не те що Білозерський! Від нього завжди пахне приємними парфумами, одягнений в чистеньке, і розмовляє як соловей. Всі дівчата за ним бігають, а він такий:”Кать, то будеш зі мною танцювати?” І від такого дівчина не змогла б відмовитись ні за які гроші світу! Навіть якщо тисяча красенів запропонує потанцювати, обере Юрика. Бо Юрик…

-Гей, дівча!-звернувся до Мрійниці кароокий футболіст зі старших класів. 

-Що тобі?-відрізала вона, відвертаючи погляд.

І тут до хлопаків підійшов знайомий Фелікс. Його волосся і далі продовжувало стирчати, але навіть з цим темна сорочка та краватка додавали чарівності та бездоганності до його сірих очей, що час від часу спалахували зеленим. Він посміхнувся та простягнув руку до дівчини, ніби кажучи:”Привіт”. Але Катеринка лише махнула рукою, рушивши до класу, де вже давно чекали Уляна та Сашко.

-А я думав, що ти змінилась,-прошепотів Фелікс, натякаючи на вчорашню розмову. Еге ж, сама Мрійниця запропонувала йому допомогу! Про це Фелікс думав цілий день, а також ніч. 

-Що?! Це ти про мене, хлопче? Не пам'ятаєш хто тут зрадник, злодій, лиходій, викрадач, а також Перелесник?-через останнє слово в грудях хлопця заболіло, і його очі враз налились вогнем. 

-Дмитре, та не зважай на це дівча,-гукнув до нього один з побратимів, повертаючи до реальності. Фелікс, заспокоївшись, посміхнувся до Каті, і рушив в інший бік, залишивши її з думками в порожньому коридорі. 

***

-І чого це ви, пане Фоко, дурите мого посіпаку? 

Замок Тенебріса височів над горизонтом, відбиваючи промінчики чи то Сонця, чи вічного Місяця. Маска в напівтемряві випромінювала дивний блиск, залишаючись криштально-чистою та білою. А корона здавалась більш схожою на кинджали. Довгий плащ прикривав сірі руки з довгими темними нігтями, більш схожими на пазурі звіра.

-Той хлопець може допомогти мені. Тільки потрібно правильно скористатись ним,-відрізав Фоко, дивлячись просто у порожнечу.

-Давно ви не покидали Долину Вогнів,-засміявся Тенебріс. Його тішив той факт, що чоловік приїхав так далеко, аби просто поговорити. 

-Так, але заради доньки…

-О! Заради доньки! Ви ще скажіть: заради добра, заради перемоги! Хах-хах! Не смішіть мене, пане Фоко. Вам байдуже на всіх. Навіть на рідну донечку, яка невдовзі приєднається до нас, або ж помре. На скільки розуму вистачить.

Коридором прокотилось відлуння від тихого хрипкого голосу Фоко, що намагався стримувати себе, аби не врізати старому знайомому.

-Я думав, що мене тут зустрінуть,м'яко кажучи, так собі. З кущів почнуть плигати ваші посіпаки, щоб відтяти голову, чи якось так. Але,Тенебрісе, ви мене дивуєте! 

-Та що ви!-відмахнувся злодій.- Поки ви нічим не шкодите мені. Але якщо це зміниться, то… 

-Кристал Мрій було знищено?-загадково спитав Фоко.

З обличчя Тенебріса почав крапати піт, і він сів на свій трон,який зовсім не було видно в нічній красі Темного лісу. 

-Все через вашу доньку,-відповів чоловік, трохи відсунувши маску, аби було видно обличчя.-А це через вас, пане Фоко.

***

Сашко забіг до класу, вигукуючи:”УляКатя! КатяУляна!” І дівчата враз перезирнулись, очікуючи цікавих новин.

-Я знаю чим ми займемось сьогодні ввечері!-посміхнувся хлопець.

-І чим?-не приховуючи байдужості, запитала Віла.

-Проберемось до старого приміщення! Привиди, таємниці, загадки… Буде весело! 

-А також безхатьки, кажани та дикі тварини,-засміялась Катя. 

-Вони також?-здивувався Гай.

Дівчата перезирнулись та тихо засміялись.

-А мені ввечері все одно нічого робити,-відповіла Катя, згадавши, що її очікує порожній будинок без рідного дідуся. Лише Іґніс, який те і робить, що спить цілий день! 

-О! Оце добре! Тобто, погано, але добре, що зможеш прийти. А ти, Уль? 

-Ну-у… навіть не знаю. Батько з роботи пізно прийде, тож…

-Ура! Дівчатка, ви найкращі! Може, покличемо ще Богдану? 

-Вона проти цього,-відповіла Мрійниця, уявляючи злісний погляд подруги, що майже стала, як сестра. 

-Тоді добре. Той збираємось десь о десятій вечора. І без запізнень! 

Птахи вже заснули. Бабусі та дідусі пішли додому з городу, на якому працювали цілий день. До літа потрібно стільки всього устигнути! Йшла Катя темним лісом. Вона уявляла, як з кущів вискочить якийсь вовкулака, чи ще хтось і роздере її на шматки. Та,на щастя, ніхто не наважився це зробити. Сашко і Уля чекали біля старого двоповерхового будинку. 

-Тоді розділимось, і обшукаємо цього стариганя. 

На горищі сиділа знайома крилата постать. Хлопець дивився, як дівчина зі смішним ластовинням заходить до приміщення. Її погляд зупинила дивна картина. Вона була більш схожою на ті дивакуваті мальописи в замку Тенебріса. 

-То наша дівчинка хоче пригод? Фелікс зробить цей вечір ой яким веселим!!! Готуйся, Катерино! 

Сходи скрипіли, а з розбитих вікон йшов прохолодний вітерець. Мрійниця вирішила спочатку оглянути перший поверх. Сашко та Уляна пішли на другий. Вона зайшла до порожньої кімнати. Речей майже не було, тільки на старому столі стояла скляна ваза з трояндою. Квітка була чорною, як ніч. Катерина помітила, що пелюстки час від часу спалахували червоним вогнем, освітлюючи кімнату. Їй стало якось моторошно, тому хотіла вже йти, але тут відчула, що хтось стоїть прямісінько позаду неї.

Сашко оглянув їдальню. Він сподівався побачити хоча б крихту хлібу, чи чіпсів з сиром, або ж печиво, цукерки… Уявивши це, ледь не заплакав від тих запахів та смаків,що немов літали по колу, намагаючись приманити бідного Домовика. Довгий стіл розташовувався посеред приміщення. Гай сів на старий дерев'яний стілець, і подивився на стару скатертину.