Дивне передчуття

-Кать, принесеш нам виделки?

-Звісно! 

Радість, яку відчували вони кожен день. Вночі під вікнами батько грав на гітарі, а поряд кружляв вогонь, що так і манив маленьку Катерину. Мати завжди поливала квіти у садку, ніби ті були казковими та дарували щастя, чи навіть любов в їхній оселі. Коли йшов дощ, то сім'я ловила краплі язиком, або ж вмикали джазову музику, і танцювали, кружляючи мов метелики. 

В холодну пору року разом пили чай перед телевізором, за яким йшли виключно комедії та мультфільми. Мрійниця вже повірити не могла, що скоро піде до школи, де зустріне купу друзів та однолітків. Ввечері батько саджав на коліна малу дівчинку та розповідав страшні історії, від яких перехоплювало подих. Але закінчити оповідь ніколи не виходило, бо з'явилась мама, яка сварила татуся, а потім лагідним голоском розказувала завершення, яке завжди було щасливе. 

Жив був Перелесник, якого ніхто не любив. І одного разу він зазнав те відчуття, яке ніколи не міг збагнути. Але дівчина кохала іншого, тож він пішов. Просто зник…

Тією ніччю було спокійно, як ніколи. Мати наказала донечці піти на вулицю, а потім…

-Мамо! Мамо! Ти де?!

Маленькі ніжки побігли по сходам, але знайти свою родину вже не змогли. Одне падіння, а стільки лиха… 

Ти лети, моя ти пташко,

Ти лети, і знай що важко,

Будуть люди ненавидить,

Будуть тебе люди бити.

Ти лети, моя ти пташко,

Знай, що в світі дуже важко.

Відрізняєшся ти чимось,

Тож ми схожії хоч кимось…

Та чи завершення це книги? Ні, мої любі слухачі. Лише початок. Крила замайоріли на даху одного з будинків. Як же ж я давно не бачив такої краси. Як для Фелікса, це навіть дивно. Адже мене завжди дивували зорі.

***

В школі гомін не вщухав аж до початку уроку. До класу зайшла Лідія Семенівна, і подарувала учням усмішку. Діти перезернулись, а потім Настя, як староста висунула свою теорію, що хвилювала майже усіх. Лише Сашко на останній парті ледь не засинав, лежачи на купі зошитів та підручників. А Фелікс мовчки спостерігав за рухом кісок Катерини, яка то дивилась на Юрика, то на вчительку. 

-Ем, Лідіє Семенівно, чи правильно я, тобто ми розуміємо,що скоро завершується навчальний рік?-спитала Настя, кивнувши іншим учням, які ледь не скреготіли зубами від хвилювання.

-Так, все вірно.

-Тож… нас хвилює одне питання…,-не могла підібрати слів дівчинка.

-Якщо це весняний бал, то я відповім…,-Ліда аж губу прикусила, очікуючи відповіді, а Книш почала стукати по парті, ніби відбиваючи ритм.

-Так! Це я, до речі, і хотіла вам повідомити.

-Ура!-прокотилось класом, а Фелікс лише позіхнув, ніби кажучи:”І що я тут роблю? Мені це зовсім нецікаво.” 

Дівчата почали перешіптуватися, вибираючи собі партнерів, а Катя закохано дивилась на Білозерського. Ех, от якби ж то сам Юрик і запросив її потанцювати! О тоді б Мрійниця розцвіла! Кружляли б вони разом по величезній кімнаті, вбраній в квіти та стрічки. Усі б із захватом дивились на неї, а Юрик потім освідчився б в коханні. 

А далі провів до будинку, купив квіти… А наступного дня разом з нею поїв морозива, чи інші солодощі. Та Білозерський лише грав у телефон з хлопцями на останній парті, навіть не дивлячись в бік Катерини. От таке от кохання… А,може, він приховує свої почуття? Може, батьки заборонили йому дружити з Мрійницею, бо вона не багатійка? От це точно можливо! Якось давно Катерина дивилась по телевізору в дитячому будинку один фільм. І там точнісінько так і було! А потім дівчина втікла з хлопцем, і вони разом жили й не тужили. 

Тільки от Катеринці це більше нагадувало казочку, тож вірити у щось подібне вона не стала. Ці втечі їй і так почали набридати. 

-Кать, а з ким ти танцюватимеш?-спитала Уляна, дивлячись у засмучені очі подруги.

“Прям ріже без ножа”,- подумала до себе Катя.

-Я… та я не буду. І як ти уявляєш мене в довгій вишуканій сукні ще й на візку! От до танців я точно не маю хист,-сказавши це, дівча відчуло біль. Ех, а от танцювати все одно кортить. Та справа навіть не в умінні, а в Білозерському! Цей хлопець ніколи не запросить таку, як Мрійниця. 

-Чого це? А я думав, що ти зі мною танцюватимеш,-обурився Юрик.

Катя відчула, як в неї відростають крила. Невже це сказав Юрко? Хлопець її мрії, еге ж! 

-Я згодна!-вигукнула Катерина.

Ліда Степова ледь не побігла, аби вдарити дівчину, та все одно стрималась. Вона почала скреготіти зубами, а потім підняла руку, привертаючи увагу вчительки.

-А як це Катерина танцюватиме? Навряд чи в неї вийде…,-злісно посміхнулась Степова.

-Чого це? Танцюватимуть всі! А Мрійницю я навчу. В мене, до речі, є досвід з такого. Сестра моя ж теж особлива,-в дівчини аж тепло по тілу розлилось від таких слів. “Особлива”, не хвора! Оце слово і підходить ідеально для неї. 

-Я не проти!-вигукнула Катя, радіючи від почутого. 

Фелікс аж почервонів від люті. Звісно, йому байдуже на дівчинку, просто неприємно саме те, що учні будуть займатись чимось подібним. Танці? І що вони знайшли в них? Якщо так сильно кортить, то нехай потанцюють десь вдома перед телевізором. 

-А ти, Дмитре?-звернулась Лідія Семенівна до Фелікса. 

-Я не буду,-відповів хлопець, обвівши поглядом клас.

-Чого це, Аміса Спе? Це свято для всіх!