Маска...

Від імені Уляни:

Уроки майже завершились. Чи колись почували ви себе самотнім птахом? Чи думали, що ваші друзі щасливіші за вас? І що потім з'являлось? Замість дружби виростали корені ненависті та заздрощів. На жаль, я також відростила трохи таких… 

-Уль, підемо разом додому?

Після тієї події зі співом Катерини, я зрозуміла, що вона не проста. Мої слова підтвердила Богдана. Я почувала себе просто жалюгідно. Ти стоїш й нічого не можеш зробити, і тут твоя подруга сяє яскравим сяйвом та випромінює найбільшу енергію у всіх долинах Анґевісу! 

-Ми не можемо працювати разом з Людиною Мороку!-я не могла себе стримувати.

-Вона народжена з кристалу. Ми маємо…

-Охороняти її?! Віддати свої життя заради якоїсь Мавки?! Я просто не розумію…

І тут я відчула, як рука дівчини опинилась на моєму плечі. Вона подивилась прямісінько в мої очі, в яких вже було майже порожньо.

-Це дівча не знає навіть хто вона. Їй потрібна підтримка, і тоді вона стане сильнішою за всіх. Скоро Країна Анґевіс зацвіте, мов ті квіти на підвіконні. Але зараз потрібно ще почекати.

Я почула, як кроки потроху зникли в темряві. Серце огорнуло дивне відчуття, і мої думки вже не могли себе стримувати. Як би Катерини не було, тоді ці війни закінчились? І тут я зупинилась. Почала клясти себе за ці слова, що просто з'явились в моїй голові. Ні, вона моя подруга. Ні, вона особлива. Ні! 

Це… через неї… все навколо? І я тут… теж через неї? 

З очей бризнули сльози, і я мовчки дивилась за зіркою, що враз згасла на небі. Чи зможе Мавка перемогти Тенебріса, Таємну лабораторію, Фелікса, Клаудію, Людей Мороку, Фоко… 

“Уль, ми ж подруги! Щось не так? Я завжди буду поруч. Завжди…” 

Тільки я не зможу віддати своє життя заради когось… Я хочу жити. Я хочу мати нормальну родину! Просто радіти… І що я отримую? 

В той день ми перебирали листи дідуся Катерини. З шафи полетіли книжки та журнали, і я помітила в той момент один старий пожовклий лист з написом:”Коли настане час”. Поки Мрійниця не бачила, сховала його, і швидкими кроками побігла у кімнату. Прочитавши, дізналась усе, що потрібно було. Саме тоді я і зрозуміла небезпеку молодої дівчинки з ластовинням та світлим волоссям, що більше схоже на сіно. Там була сторінка з пророкуванням майбутнього Анґевісу… Ні, це… не правда… 

“Коли настане диво-час,

І дівчина впізнає нас,

Коли всі сили враз збере,

Тоді загине все живе.

Тоді вона не стрима біль,

І все навколо в заметіль.

Тоді всі люди, що лихі,

Підуть за нею у світи.

Вона не стримає свій біль, 

О, ні, тоді загинем ми.” 

Руки трусились, і шматок паперу полетів на підлогу. Я вирішила не розповідати поки нікому те, що дізналась. Хай це залишиться секретом. Моїм маленьким секретом. Заради її ж безпеки. 

-Уляно, підемо разом до мене? Подивимось телевізор? 

-Ні, мені потрібно додому… Пробач!- я швидко побігла в темряву, подалі від ліхтарів та її сяйливих очей, що так і кричали:”Ми ж друзі”. Які ми друзі?! Хто такі ці товариші?! Який сенс в цьому?! Я не подруга тобі! З чого ти взагалі це взяла?! Дурна… дурна дівчинка…

Зайшовши в кімнату, помітила сплячого батька. Він знов заморився на роботі. Як завжди.

-Тато, я отримала десятку по алгебрі…

-Добре, молодець. Я та-а-ак заморився,- пробурмотів чоловік крізь сон.

Мої речі полетіли під стіл, а я сама на тепле ліжко, що розташовувалось біля вікна. Я завжди мріяла спати біля зірок. Вірила,що так здійсниться моє бажання. 

В руках тримала той дивний лист. Що ж робити? Чи маю я… 

Телефон задзвонив. Узявши слухавку, почула знайомий голос: 

-Віла, як справи? Ти втікла, тож я почала хвилюватись…

Завершення виклику.

Пробач, та ти просто занадто довірлива. В цьому світі не варто комусь вірити. Такі от правила життя. Якщо не підеш в небуття. З очей текли сльози. Вискочивши з вікна, побігла в знайомий ліс. Темний, і зовсім не здатний на любов та добро. 

-Я принесла докази…,-маска стежила за кожним моїм рухом. Старий папірець невдовзі опинився в руках ворога. У світі людей це називають зрадою, а у нас способом життя. Така от я. 

-Слідкуй за нею та розповідай усе мені. Зрозуміло? 

-Так, сер.

Я зробила свій вибір. Зрадивши подругу, але зберігши дещо важливе для неї. Фотографія щасливої дорослої білявки разом з молодим парубком, у якого були сяйливі очі. Червоні, як вогонь. І таке ж сильне серце, аби пробачити все.