Поклик природи, або ж Голос Мавки

Темний ліс-найстрашніше місце в долинах Анґевісу. Тут проживають найжорстокіші істоти, яким байдуже на всіх. Чи реально вийти звідти живим? Напевно, ні. 

Ліса повні кажанів, що так і хочуть випити твоєї крові. Темні гілля дерев зовсім не колишуться на вітрі. Повна тиша панує в долині, яка лякає усіх охочих побачити своїми очима страх. Місяць майже не сяє, тільки біля озера згустки темряви зникають через чарівний спів Лоскотяниць та крик Літавиць, які так і надять роздерти жертву. 

Запах сірки не дає довго перебувати в долині. Через півгодини голова стає марити, через що ви навіть зможете втратити свідомість. Та після цього навряд чи прокинетесь. Голоса то зникають, то з'являються. Квітки Стела дарують сон. Їх збирають Відогоні, аби і далі займатись своєю чорною справою. Флос Іґніс майже не росте в землях темряви та болю. Вони переселили свої зернятка вітром в долину Вогнів, бо там і природа краща і температура вдала для їхнього життя. Але вночі, коли місяць зайде за дерева можна помітити іскри від цієї квітки, що палахкотять на горизонті.

Сомніум живуть непомітним життям. Вони майже безпечні, але хто там їх знає? Краще не чіпати незнайомих кошенят. Навіть якщо вони духи. 

Замок Тенебріса бовваніє між гіллям дерев та горою Відчаю. Саме там і помирають такі істоти, як Перелесник. Багато поховано їх. Ніхто не догляда їхні домівки на все життя, бо навіть Люди Мороку вважають Перелесників занадто таємничими та невідомими. Тому всі ненавидять цих істот. 

Товсті залізні ґрати, за якими Тенебріс покарав тих, хто не виконував його наказів. Одним з яких був і Фоко. Чоловік, що пішов проти мороку заради правди і волі. Але у висновку втратив все:дружину, друзів, підтримку та дочку, яку шукав майже все своє життя. 

Фелікс летів коридором, оминаючи картини з диво-обличчями та погані думки що до Катерини. Його крила здавались в згустках темряви майже прозорими. Різець на щоці прикривало волосся, яке хлопець прибирав долонею, аби воно не заважало. Плащ ховав безлічі ударів та синців від тяжкого життя та зневаги, як лузера. Такий він Перелесник. 

Лоскотяниця дивилась на темне мариво, що з'являлось за вікном. Вона розуміла, що Мавка може реально нашкодити, як їй так і Феліксові. Її єдиному другові. Клаудія прикусила нижню губу та мовчки махнула долонею Тенебрісу, який сидів на своєму троні, дивлячись у порожнечу. Його маска прикривала обличчя. Тепер дівчина знала чому. 

-Я не довіряю Феліксові, буду відвертим,- почав розмову король Мороку.- Тож чи не допоможеш ти мені з однією справою?Просто знищ те дитя, або ж хай вона прийде сюди.

-Так, сер, я зроблю усе можливе…

-І навіть більше, чи не так? Я не можу чекати ще сто років до появи нової Мавки-охорониці. Якщо двері до брами Мрій зачиняться, то вже точно ніякого шансу не залишиться, аби загадати бажання. 

-Я розумію.

Лоскотяниця виплигнула у вікно та полетіла до озера-порталу в невідоме сьогодення. Фелікс мовчки дивився на це, а потім і собі підійшов до вікна. Тенебріс махнув рукою, і враз крила хлопця зникли. З обличчя покотився піт, і воно враз налилось червоним. Фелікс стояв спиною, боючись побачити короля Мороку позаду нього. 

-Ти ж не підеш проти моєї волі?- спитав тихим, але твердим голосом чоловік. 

-Звісно, ні. Чого б це я? 

-Тоді чому те дівча і досі живе? Чи не міг Перелесник не просто тягнути час, збираючи залишки мрій, а робити щось більше? Наприклад, скористатись природним талантом. Просто перетворитись на її мамцю, і затягнути в царство мертвих. 

-Що це означає? 

-Не роби з себе дурня! Я знаю, що з нас ти самий розумний, і тут що? Не можеш просто вбити дівча за допомогою своїх чар Перелесника?! І ти мене хочеш цим обдурити? 

-Я не дурю вас, сер,- відповів Фелікс, дивлячись в порожню маску Тенебріса.

-То ти забув ким є?! 

З цими словами чоловік стукнув палицею об підлогу, і замком прокотилась мелодія, від якої заболіла голова. Хлопець закричав і оскаженілим поглядом подивився на Тенебріса, який виглядав доволі спокійним. 

-Перелесник, справжній Перелесник! 

На руках почали рости довгі кігті, які були чорні, мов ніч за вікном. Волосся стало дещо темніше, а на кінцях мало червонястий колір і трохи палало. Очі налились темрявою, і тільки вогняні зіниці сяяли в згустках мороку та печалі. Плащ роздирали яскраві стрічки, що літали навколо хлопака, як змії на сріблястому небі. Фелікс закричав, тримаючись за голову, і так, що можна було помітити гострі ікла, мов у хижого звіра. Тіло трохи посіріло, і хлопця підхопив вітер, що здіймав догори волосся. З'явилися і крила, але тепер вони мали зовсім інший вигляд. Пошматані, мов через буревій, якому начхати на всіх. Пір'я летіло в різні боки, і було схоже на гострі кинджали, або ж пазурі тигра, чи ведмедя. 

-Зупинись!- благав голос, але Тенебріс продовжував стояти. Це видовище додавало йому радості. 

Враз усе стихло. Фелікс впав на підлогу зовсім без сил. Він поглянув на чоловіка, що ледь відкрив своє обличчя від маски. Жахливе та потворне, а головне: без емоцій. 

-Ось такий Перелесник. Ти, Феліксе. Тож пам'ятай це.

Хлопець продовжував лежати. Без усіляких пояснень Тенебріс узяв хлопака, мов кошеня, за шкірку та повів до дзеркала. Зовсім знесилений Фелікс поглянув на себе. Він нічого не відповідав, але тут сказав: 

-Так, ось такий я Перелесник, або ж лузер життя. Та значно кращий все ж таки за вас,- і почав сміятись трохи божевільним, але зовсім безпорадним сміхом, що враз обірвався. 

Він впав на підлогу та поглянув на фотографію золотавої дівчини в телефоні, що посміхалась, сидячи на візку.