Втеча зі школи!

Я йшла до школи в доволі гарному настрою, не дивлячись на вчорашню подію. Більше всього не хотіла бачити саме Фелікса. Дерева шелестіли, птахи співали... Іноді мені здається, що вони хочуть щось сказати, але не мають вуст, аби це зробити. Тож я майже підійшла до воріт школи, і знаєте кого побачила? Його величність Фелікса! 

Біля нього стояло двоє світловолосих хлопаків в чорних сорочках та крутих, на їхню думку, сонцезахисних окулярах. Сам хлопець тримав ті ж окуляри в руці, розмахуючи ними. Волосся стирчала в різні боки, і здавалось, що над ним почарував невмілий перукар. Але Феліксові було байдуже. Він думав, що виглядав доволі велично та красиво. 

Хоча, дівчатка біля закладу щось шепотіли та частенько озирались на хлопаків. Коли Фелікс подивився на них, то дівчата ледь не попадали від радості. Звичайно, самий злий парубок зі всієї школи подивився в їхній бік! 

Короче, просто почала думати, як би то не накинутись на Фелікса, аби розказати по чому сир в Одесі. Особливо після вчорашнього. 

-Вітаю, панно!- о ні! Цей чорнокрилий йшов просто на мене! І що робити?! Може, втікти? Але куди?! Стільки питань... Ні, я ж не боягузка! Якщо щось скаже, то просто промовчу та піду. От і все! 

-Ти що не чуєш мене?- повторив Фелікс.

-Я не звертаю увагу на таких, як ти,- відрізала я. Просто, але приємно.

-Як ти розмовляєш з Дмитром?!- один з його нових знайомих почав йти просто на мене.

-Заспокойся, усе в нормі,- тихо відповів хлопець.

-Я на уроки. 

Хотіла йти, але чиясь рука просто вчепилась в колеса візка, не даючи змоги поїхати.

-Ми не завершили розмову!- інший хлопак в темних окулярах, трохи нижчий за мене подивився прямісінько у вічі. 

-Я сказала, що йду! 

Але схоже, що тому парубку було байдуже. Він хотів показати себе, як героя, побивши мале дівча. Дзуськи! Моя рука легенько помахала у повітрі, і світловолосого просто облило водицею. Як так? 

-А... Звідкіля вода?!- почав бігати довкола, шукаючи винуватця його невдачі.

-Пішли вже, скоро і справді урок,- відповів Фелікс, узявши товариша за руку.

За вікном шелестіло листя, що вже з'явилося на деревах. Погода була чудовою, от тільки зараз мав початись урок літератури. Я обожнювала цей предмет, але не вчителя, що ледве не вбив мене та моїх друзів... 

Олексій Олексійович зайшов до класу в хорошому гуморі. Він був одягнений в світлу сорочку та дорогий темний піджак. На руці висів браслет зі сріблястого ланцюжка, що мав гарний вигляд. Посміхнувшись, щось написав на дошці та сів на стілець, задерши голову догори. 

-Знаєте, що сьогодні за день, діти?- спитав він з усмішкою. Учні почали перешіптуватись, тільки я сиділа та ледве не скреготіла зубами. 

-Напевно, ні. Тож я скажу вам,- відповів він та вказав на дошку, на якій було написано:"Кінець теми". 

-Ні! Тільки не контрольна!- заволав клас, але Олексій Олексійович тільки махнув рукою та задер ноги на стіл.

-Що ви! Скоро вже розпочнуться літні канікули! У вас буде невеличкий тест, але на наступному тижні. Зараз хочу повідомити, що урок буде скороченим! До мене завітають ну дуже важливі гості. Катерино, пам'ятаєте наш з вами проєкт?- спитав чоловік, скосивши на мене погляд. Я враз похолола від жаху. 

Та нічого відповісти не змогла. Хто повірить, що мій вчитель тримає Таємну лабораторію в іншому світі та викачує енергію з міфічних істот заради науки? Дурня якась, от і все.

-Тож вони приїдуть вже скоро. Діти, можете відпочити!- йому було байдуже і на наше навчання, і на нас загалом. Та учні тільки голосно вигукнули :"Ура! Ви найкращий вчитель у світі!". Звісно, в кінці року всі тільки і думають про те, як відпочинуть влітку на море, поп'ють кави та з'їдять справжнього восьминога. 

-А хто саме прийде?- спитав Фелікс. На його обличчі з'явилось зацікавлення.

-Важливі люди. Вони віддадуть нагороду Катерині,- ледь чутно прошепотів Олексій Олексійович.

І тут я заплющила очі. В голові з'явились картинки природи, машин, двох високих чоловіків, що стояли на зупинці. Потім наче простуючи за вітром, я побачила на столі вчителя якісь документи. Які маленькі літери! Нічого не видно... Але тут в голові залунав голос:"Тікай! Вони йдуть... Якщо не встигнеш, то він... Біжи... Тікай!" Мене зовсім не здивував таємний голос. Я Мавка, знаю про країну Мрій та часто чую якісь голоси... Що тут дивного? Я вирішила поки сильно не лякатись цим новим здібностям, а розповісти про них пізніше Богдані. Може, природа намагається врятувати мене? 

Годинник потроху клацав. Вже дванадцята година дня. Я спробувала махнути Вілі, але дівчина лише помахала у відповідь та продовжила розглядати якісь цукерки з желе. Їй що серйозно цікавіше за подругу дивитися на якісь там смаколики?! Ну звісно! В їхньому світі такого ніколи не було... 

-Уль! Уляно! Улька! Улянка! Трясця, ти мене чуєш?!- але у відповідь тиша.

Зіжмакавши шматок паперу, кинула його прямісінько по голові дівчини. Бінго! 

-Що тобі?!- гукнула вона.

Я показала на телефон. Уляна, кивнувши, подивилась в есемески та прочитала моє повідомлення про підозру Олексія Олексійовича. На щастя, пояснювати нічого не потрібно було. Ура! 

-Можна вийти?- спитала я, закліпавши очима. 

Треба вдавати, що я сама безневинна дитина на всій Землі. Здається, вийшло! 

-Іди, тільки швидко.

На телефон знов прийшло повідомлення:"Сашко допоможе, тікай". І що це значить? 

-Ой! Живіт так болить! Зараз помру! Навіть заповіт не склавши... Олексій Олексійович, ви ж мені як батько були! Що ж тепер буде?- Сашко лежав на підлозі, дригаючи ногами та тримаючи вчителя за взуття.