Фоко, моє ім'я Фоко...

-Далеко зібралась?-Катя відчула, що хтось стоїть прямісінько за нею. З обличчя крапав піт. Або зараз, або ніколи.

-Ось тобі!-нога влучила в живіт. Фелікс, заскавчавши, сів на підлогу. 

Тепер дівчина мала щонайменше декілька секунд. Вона швидкими кроками побігла до дверей, але,на жаль, вони були зачинені.

-І куди далі? Мені так цікаво стало!- зухвало сказав Фелікс. Він вже потроху наздоганяв бідне дівчисько.

"Думай, Мрійниця, думай!",- повторювала до себе. І тут вона побачила вікно. Замість звичайного скла, там був викладений малюнок з маленьким скляних шматочків. Вітраж нагадував того дивного чоловіка у масці з картин в іншому коридорі. 

Катя, набравши швидкість, вискочила з вікна, і так, що вітраж ,розбившись, нагадував вже точно не той малюнок. Уламки порозсипались навкруги. Деякі трохи порізали обличчя дівчини,але не сильно. 

-Катя!!!-закричав Фелікс. 

Він хутко побіг до отвору в стіні( бо вікно воно вже точно не нагадувало). Дівчина впала прямісінько в кущі, тому залишилась живою. Її очі блищали. Вона махнула рукою хлопцю, ніби кажучи:"А тепер що скажеш?" та побігла в ліс. 

Катя не дивилась назад, може, боючись когось побачити, чи знов зустрітись зі зрадником. Але тут вона почула голос круків. Їхня жахлива пісня була доволі гучною. Мрійниця хотіла продовжити шлях, але помітила, що хтось є серед дерев. 

-Хто ти?- тихо спитала дівчина.

Спочатку з'явився червоних капелюшок в білий кружечок, а потім ніжки та ручки. Катя протерла очі, думаючи, що це все їй здалось. Та дивний товариш лише підійшов та сів на травичку. Це був грибочок. Він мав два ока, мов ґудзики, але рота не було видно. 

-І як ти говориш?- посміхнулась дівчинка.

Ця дивна істота доволі сильно сподобалася Каті. 

І тут вона почула дивну пісеньку. Грибочки почали вилазити з-під камінців та наспівувати щось водночас веселе та сумне. Мрійниця і не помітила, як потроху почала заплющувати очі. Вона вже зовсім не могла стояти. Руки не слухались. 

-Щ-що відбувається?- спитала дівчина.

Натомість грибочки продовжили співати. Вони також почали пританцьовувати, наче кличучи когось прийти. І тут з-за дерев берези з'явились ще одні істоти. В них не було очей, але мали величезні зубасті роти. Виглядали, як привиди. Зовсім прозорі. Вони кружляли навколо Каті, а гриби продовжували свої танці. 

І тут закружляв меч. Привиди розчинились в тумані, а іхні товариші повтікали хто куди. Дівчина лежала на землі, зовсім не здатна поворухнутись. Хтось простягнув руку, аби допомогти встати. Дівчина тільки похитала головою. Невідомий, зрозумівши її становище, легенько узяв на руки та пішов собі вперед.

-Хто вони?- ледь чутно запитала Катя. Її губи зовсім не ворушились, але голос йшов. 

-Спірітус тенебрарум,- промовив невідомий.- Це злі духи лісу. Милі, так?- він ледь помітно посміхнувся.- Заманюють людей до себе, а потім кличуть Привидів часу. 

-А навіщо?- знов спитала Катя.

-Привиди часу обожнюють ласувати Спірітус тенебрарум. Тому ті знаходять людей, і дають їсти їх цим духам, аби вони не чіпали їх. Вбий, чи будеш вбитим,- чомусь додав чоловік.

-А хто ці Привиди часу,- скоса позирнула Мрійниця на незнайомця.

Через хвилину він сказав: 

-Вони охороняють часові межі в цьому світі. З одного боку хороші, але от з іншого... Жахливі створіння. Ми для них просто їжа. Але вони бояться вогню, тож запам'ятай це.

-Навіщо?-але на це питання не було відповіді.-Як вас звати? 

Чоловік зупинився. Він подивився навколо та знов ніяково посміхнувся. Тепер Катя мала змогу розгледіти його: руде волосся, що більше здавалось, напевно, червоним; невеличка борідка,зелені очі, меч та довгий плащ. На руках чорні рукавички, і дивний шрам на обличчі, який закривало волоссячко. 

-Фоко, зви просто Фоко.

-Хм,- ім'я здивувало дівчину. Вона його десь чула, але де не могла збагнути. 

-Уляна.

-Що?- не зрозумів Фоко.

-Мені потрібно повернутись. Там моя подруга Віла Уляна.

-Віла? Зрозуміло, а тебе, до речі, як звати? 

-Катя... Катя Мрійниця. Можете просто Катериною називати.

-Хах, добре,- чоловік ледве стримав посмішку.- Я зможу перенести тебе в інший світ, згодна? Тільки спершу знайдемо твою подругу. А яка ти міфічна істота? Щось відчуваю, але от збагнути не можу.

Катя спочатку подумала, чи варто розповідати незнайомцю про себе, але він її врятував, тож вирішила розказати тільки про те, що є Мавкою. 

-Серйозно? А ключ теж маєш?- посміхнувся Фоко. Він не вірив дівчинці.

-Так, маю. Мені його мати подарувала. Перед смертю.

Катя показала ланцюжок на шиї. Чоловік зупинився. На обличчі виступив піт, а очі завмерли.

-Що з вами?- здивувався Мрійниця.

-Катерино, ти сказала: померла? 

-Так, ще давно. В нас палав...,- вона вирішила, що і так забагато говорить,- нічого. 

Декілька хвилин тривала тиша. Але потім Фоко наче ,прокинувшись від довгого сну, вигукнув: 

-Ну то пішли? Нам потрібно врятувати твою подругу! 

Шлях продовжився. Катя розглядала дивовижні рослини, напівпрозорі дерева, струмок, що вів невідомо куди. Їй було справді цікаво. 

-А як ти сюди потрапила?- знов спитав Фоко.