Карти на стіл!

Після клятви на горі ми ще довго не могли заснути. Але на ранок, почувши вереск я хутко побігла на кухню, де побачила своїх друзів Уляну та Сашка. Спитавши:"Де Богдана", мені відповіли, що вона пішла на ранкову прогулянку до річки. Дід Тарас( той, що Чугайстер) розповів, що Русалки не можуть довго бути без води, а тому їм потрібно кожен ранок вживати не менше десяти літрів рідини. І неабиякої, а джерельної, зі струмка, або річки. 

-А ще нагадала про ваше тренування!- вигукнула Уляна.

-Так, тож ти так просто не втечеш від цієї... Дівчини. Ой, Леле! Точно або вчителькою працювала, або ж вихователем!-сказав Сашко.

-І не кажи! 

-Ану віддай!- гукнув Сашко, тримаючи пакет з чіпсами. 

-Ні! Вони тут в єдиному екземплярі! 

-Стривайте,- підійшовши, узяла пакет,- але таких ще багато в магазині. 

-Що?! То у вашому світі є окремі місця із засохлою картоплею?!-напевно, в країні Анґевіс узагалі ніхто навіть не уявляє, що існують чіпси, або ж кола, чи печиво. А що вони тоді їдять? 

-Кать, дай грошей! 

-Навіщо? 

-Нууу... Купити ще чарівних камінців(цукерок) та липкої медузи(а це що таке?).

-Добре, от тільки за гаманцем піду. 

-Юху!-вигукнули друзі гуртом.

Іду до своєї кімнати. Скриня стоїть на столі. На її кришку падає сонячне світло, і через це вона здається ще більш чарівною. Я залазю під ліжко( так, саме там в мене заховані гроші, бо Іґніс з Ронею полюбляють ними погратись) , дістаю дві купюри по 50 гривень та думаю, як піднятись. Геніально! Я не можу навіть поворухнути ногою, але от залізти під ліжечко-хороша ідея! 

-Гей! Уль, Саш! Допоможіть! 

Тепер знов лежатиму тут, поки ніхто не витягне. Все! Після такої пригоди заховаю свої скарби під матрац. Відчуваю, що скриня знов починає сяяти. Заплющую очі та сподіваюсь на те, що знов якимось дивом опинюсь на ліжку, чи хоча б на візочку. Бац! 

Розплющуваю, сидячи на візочку та знов тримаючи скриню. 

-І як ви це робите, пані?- запитую в речі, розуміючи, що вона не відповість.

Але щось почало шурхотіти всередині, від чого стало якось страшно. Я дуже сильно боюсь щурів, а тому зустріти одного точно не хотіла. Наша зустріч закінчилась би досить погано для обох. Але ні. Відчинивши її своїм поверненим ключем, побачила лише шматок паперу. Дивно, на ньому нічого не написано. 

-Може, хтось поклав? 

Але тут на паперці почали з'являтись літери. Вони були наче із золотої фарби. Спочатку написалось слово:"Фел". Я почухала потилицю та ледь не засміялась. 

-Фел? Це якась нова країна? Чи що?! 

Але тут з'явилися і інші літери:"Фелікс". Гарне ім'я. Баба Дуся так свого кота кличе. От прокинуся вранці, а вона:"Феліксе! Де ти поганий кіт?!". Але, напевно, малось на увазі точно не ім'я кота. До кімнати забіг Сашко та Уляна.

-А де гроші? Сашко усі запаси зжер! 

-Не зжер, а з'їв! - запротестував Гай.

Я дістала папірець та простягнула Вілі.

-А хто такий Фелікс? 

Запанувала тиша. Уляна довго мовчала, а Сашко був чи то наляканий, чи стривожений. 

-Це скриня принесла? 

-Так,- пошепки відповіла я.- Розповісте хто це? 

Гай встав зі стільця та затулив шторами вікно. В кімнаті враз стало темно. Але тут запалав сірник, засвітивши половину обличчя Гая. 

-"Хто він? Хто він?",- всі питають.

"Хто і як?",- Там хтось гукає.

Хто той Фелікс знаю я,

Але в мороку земля.

Це нагадувало дечим пісню. До Сані приєдналась Уляна:

-Ми не знаєм тої правди,

Але знаєм точно ми,

Що той Фелікс всіх лякає,

Він благає лиш війни.

-В нього зуби, як ті ікла,

В нього очі, мов кулак,

Він лякає всіх навколо,

Але сам самотній птах.

-Перелесником він зветься! 

Перелесник, мов ліхтар.

І по небу він літає,

А вдомах наводе страх.

-Гамір! Гамір йде навколо,

Гамір - це його душа.

Посміхатися не вміє,

Бо емоцій вже нема! 

-Лиш далеко,

-Лиш десь в горах,

-Він бажає лиш війни!

-Всі лякаються навколо,

-Всі не люблять його сни! 

-Але чому? Чому він такий поганий? 

Я почула чиїсь кроки. По кімнаті почали літати предмети: ваза, книжки, склянка з водою, квіти. Усе! Повністю все почало сходити з розуму! Я стояла, оторопівши від жаху. В голові задзвенів знайомий голос:"Він жахливий! Він страшний! Він нікого не любить! Його очі випромінюють печаль та зло!" 

-Що коїться?!- до кімнати зайшов дідусь. - Кать, йдемо! Вже час.

Усе заспокоїлось. Предмети опинились на своїх місцях. 

-І більше ні слова про Фелікса!-наказав він Уляні та Сашку, які з жаху заховались під ліжко, де лежало ще декілька грошей та папірець з написом:"Фелікс".