Проблеми померлих мрій

Невідомий наблизився до воріт. Яскраве сяйво огорнуло постать. Хлопець пришвидшився. Діставши меч, махнув ним і двері відчинились. Зла посмішка з'явилась на обличчі невідомого. Але вона враз зникла, бо головний вхід почав зачинятись. 

-Кепсько, навіть меч Чугайстра не допоміг. Як шкода!-та чи справді йому було шкода? Ні, це серце більше не могло ані кохати, ані дарувати тепло. Тепер це було лише каміння, що навіть посміхаючись, думало про злі плани. Ніхто, просто ніхто...

-Гей, Нічниця! Де ти?! Я вже прийшов! Довго чекати не буду!

Тихі кроки наближались до невідомого. Він подивився назад та враз посмішка знов змінилась на злість.

-І ви навіть не намагались мені допомогти! Чи це і є ваша доброта? 

-Хто б казав про добро! Я спішу, тож...

-Без проблем! Знов на ту Землю. А знаєте що? Те дівча не може ходити... Мені навіть на хвилину стало її шкода! То,може, колись я знов стану таким, як інші? 

-Без бажання ти ніхто! Тож...

-Ой! Такими ви мене лякаєте! 

-Досить твоїх смішинок! Йди вже. Ти поки не повинен побачити його.

-Зрозумів, тож...

-Портал відкриється через... Стоп! Ти знов намагався спробувати зломати головний вхід?- але відповіді не було, бо невідомий вже зник серед кущів. 

Він біг та не спинявся. Обличчя вже спітніло, але щось давало сили, тож ноги самі несли до порталу. Білки та інші тварини прибирали сліди на м'якій землі, що так легко прогиналась під ногами. 

-Де ж він? 

Один їжачок хутенько підбіг. Чугайстер узяв ключ з його маленьких колючок та приклав до отвору в одному з дерев. Підійшов! Двері відчинились. Але наостанок від відчув якийсь біль. Стріла влучила прямісінько в руку. З неї почали виростати гілки та листя. 

-Так і до ранку не доживу... Треба знайти Петра, він вміє лікувати. 

Сильне та здорове тіло просто провалилось крізь двері. Невідомий визирнув поміж дерев. Нікого. 

-Ще не вистачало, щоб він до Катерини додому прийшов. Буде кепсько, якщо побачив мене.... Жах! Ненавиджу! Це вони мене таким зробили! Ці люди!!! 

Темна тінь наблизилась до Нічниці. Вона спочатку перелякалась, але потім впізнала свого знайомого. 

-Ви не дуже змінились. Все ж такий величний та...

-Досить компліментів!- махнув рукою.- Чув, що Чугайстер втік. Це ти за ним слідкувала? Твоя провина? 

-Ем, я... Розумієте...

-Звичайно, тоді ти перша відчуєш той біль, що відчув я. Тож...

-Я щось зроблю з цим, тільки...

-Звичайно зробиш, звичайно! Бо якщо ні, то сама знаєш свої умови.

-Так, сер. В мене є план та для нього потрібен Перелесник. Я маю одного...

-То роби вже! Просто принеси той ключ! Так важко?!-тінь зникла. Нічниця спокійно видихнула. 

-Бісить! Зроби те, се... А сам що?! 

-Ти щось сказала?- з'явився невідомий з-за кущів.

-Та ні...

***

Це був теплий ранок. Я прокинулась від стукоту в двері. Відчинивши, побачила Дмитра. Він посміхався та тримався за голову.

-Навіть не знаю, як сказати.... Просто звалився з даху будинку. 

-Дідусь постелив тобі в сінях. Що ти робив... Хоча,напевно, тобі приємніше на даху, аніж... Твоя кімната скоро буде готова. 

-Дякую, пані. Тож є холодне? Прикласти потрібно до лоба, аби не було ґулі. 

-Без проблем! 

Я швиденько наблизилась до холодильника. 

-Ось,- простягнула рибу, яка замерзла від холоду. 

-Дякусі. 

Потім послухала лекцію від дідуся, назва якої "Міфічні істоти теж повинні навчатись, а ти повинна за ними слідкувати". Виявляється, Дмитро ненавидить шкільну форму! Я просто не могла зав'язати йому краватку, бо то оборонявся сковорідкою від того чудовиська, що душить, то тікав від кросівок, бо в них неприємно бігати по травичці... Короче, жах! І так, Аміса спе не носить взуття. 

Вийшовши на подвір'я, згадала нову проблему:бабусі-пліткарки. Знайомтесь: баба Тамара, любить фарбувати губи яскраво-фіолетовою помадою, крутити волосся на шматочки тканини та паперу, носити леопардові сукні та збирати історії по всьому світу. Друга в нас баба Дуся. От її узагалі треба обходити десятою дорогою. Якщо вкрасти яблука з огороду, чи хоча б одну вишеньку, то так запустить у вас чобітком, що болітиме місяць. А корона фраза:"Дайте спокою, йдіть геть, бо я...", або ж :"Поверни, кажу, мою вишеньку! Поверни, бо за вуха потягаю". А третя, узагалі супер-бабця. Її звати Клара, і вона нічого не чує, або нам так здається, бо от усі новини села знає на 12, а от щось важливе-ні. Так, я тут зовсім трохи, але вже наче своя. Таке от село "Смоківка". 

Ми йшли вулицею, і зустріли Сашка. Він виглядав якимсь стурбованим. 

-Щось сталось?- спитала я. 

-Сталось?! І ти мене питаєш? Я всю ніч думав лише про те, як врятувати країну Анґевіс, а ти? Просто спала? 

-Ну... Але...

-Такі ви люди! І знаєш, що я придумав? Нам потрібно знайти нормальну Мавку, яка буде відчиняти портали та охороняти...

-Замовкни! Якщо Катя народилась Мавкою, то так і має бути. Тож не треба тут свої думки розповідати.

-Вона нічого не зробить! Я думав, що коли прийдемо в світ землян, то я побачу сильну та вправну володарку ключів Анґевісу, а побачив...

-Інваліда?- тихим голосом спитала я.

-Я цього не казав,- гордовито заперечив Гай.

-Але ти про це думав! 

-І що? Нашу країну не врятує той, хто... Ну... Короче, я пішов! 

Сашко пришвидшився. Він вже доходив до школи, але його зупинив Дмитрик.

-Ти думаєш, що кращий? І я це чую від домовика? Істоти, що просто живе в чужих будинках та...