Дивні обставини

Увага! Історія міфічних істот може бути змінена та

 мати неточну інформацію. 

Теплий ранок. Діти бігають біля школи, радіють, що прийшла весна. Такі малята! А от і хлопці з дорослих класів. Ходять, наче пави. Ну звісно! Один рік залишився, і все. Потім інститут, робота... Що може бути гіршим? Але наша Катерина ще не тут. Вона тільки завтра піде до нового закладу, а сьогодні... Хоча, самі побачите. 

Червоний автомобіль зупинився біля величезної гори. Поблизу пробігла якась дивна потвора. Катя потерла очі та побачила, що це всього лише кіт. Чорний, як ніч. А вуса, немов з кілометр-дуже довгі. Вуха,як у білочки, а очі зелені-зелені. 

Дідусь допоміг вилізти з машини та з любов'ю посадив до невеличкого інвалідного візка. Дівчина кахикнула та злісно подивилась навколо. 

-І ви тут живете? Якась діра... 

-Та ні, - відповів старий,- нам треба трохи проїхатись ще. 

-А чому з машини вийшли тоді? 

-Бо далі вона не їхатиме. Знаєш, як тяжко нагору взбиратись? 

-Щ-що?! Я тут тоді залишусь! 

-Тоді хай щастить! Недалечко є ліс, а вночі і вовки, тож...

-Добре-добре! 

Дідусь Петро нікуди не поспішав. Він розповідав онучці про перевертнів, мавок та чугайстрів. Каті спочатку не подобалось, але потім вона з радістю розпитувала свого дідуся про міфологію. Сонечко почало зникати. Настала темна ніч. На небі з'явилися перші зірки. 

-Ось, дивися!- гукнув Петро. На небі засяяв вогник, що незабаром зник серед гір. 

-Просто зоря впала. 

-Ні, то перелесник. Знов кудись поспішає. От не сидиться вдома! Якось забагато їх стало...

-От в ці казочки я не вірю! - Катя хотіла злісти з візка, але марно. 

Петро, підійшовши, підняв та поклав дівча на ліжко. Вона вкрилась ковдрою та чекала, поки старий піде. Але Петро мовчки стояв та дивився на онучку. 

-Є і хороші міфічні істоти...А якщо чесно, то ми самі вибираємо ким бути. Чи ти перелесник, чи мавка, чи чугайстер... Байдуже, треба бути добрим. То я піду?- у відповідь тиша. 

Двері тихенько зачинились. Подув прохолодний вітерець. У вікні промайнула тінь, і Катерині стало якось моторошно. Вона постукала по підвіконню, очікуючи реакції від невідомого. Раз, два, три... Але тиша. Ніхто нічого не каже. "Може, почулося?",- думає до себе. А за вікном ще дужче завиває вітер, наче монстр, що хоче поласувати бідною дитиною. 

-Катя, невже це ти? Як приємно! Країна Анґевіс чекає, тож не запізнюйся! - залунав тихий співучий голос. 

Ніч потроху закінчувалась. Дівчина не могла довго заснути, але невдовзі все вийшло. Катя йшла лісом. Її волосся мало зелений колір, а одягнена лише у сукню-вишиванку. Босі ноги торкались землі. Вона когось шукала. 

-Де ти?- гукає. 

Хтось сміється з-за деревами. Звук стає голоснішим, а потім дівчина наче провалюється у прірву. Просто летить, і летить. Катя намагається за щось вхопитись, та марно. Вітер посвистує, а голос ще більше регоче. 

-Спи! Спи! Нехай цей сон буде вічністю! Нехай! 

Катерина розплющує очі та бачить знайому кімнату. На підлозі сидить спітнілий дідусь. Він щось тримає у руках. Що коїться? Дід Петро похитав головою та сказав: 

-Нічниця... Якщо впустити додому, то буде безсоння, чи гірше...погані сни. Але не переймайся! Вона більше не прийде. Це вже точно. 

Так старий Петро просидів з онукою до ранку. Він охороняв її, поки дівча спало. Настав теплий ранок. Сонечко дарувало тепло усім охочим його прийняти. Дітлахи бігли до школи, а вчителі, узявши велосипеди, їхали по довгій дорозі. Уроки мали сьогодні скоротити, через занадто теплу погоду. Класно, чи не так? От тільки Катерина мовчки йшла до нового закладу. Їй було байдуже на все:новий однолітків, вчителів, уроки, сонечко. Усе було проти неї, або ж вона проти них. Катя поки не усвідомлювала. 

Так промайнули усі перерви та навчання добігало кінця. Мрійниця( таке прізвище нашої героїні) узяла щоденник, аби подивитись наступний урок. Українська література. "Непогано",- подумала до себе. Молодий вчитель з гарною зачіскою зайшов до класу. Дівчатка почали посміхатись та передавати одна одній записки. Олексій Олексійович сів за свій стіл. Він розгорнув книгу та крізь окуляри поглянув на новеньку. 

-Катерина? 

Дівчина кивнула. 

-Добре, сьогодні поговоримо про одну таємну країну. Кажуть, що її охороняє мавка, в якої є ключ від воріт. Якщо ж відчинити ті двері, то можна забажати будь-що! Це місце лісів та мрій. Країна Анґевіс-країна Забутих надій та тривог, краси та міфічних істот. Там є і чугайстри, і перевертні, і мавки, і таке інше. Також в другій частині цієї країни живуть злі істоти:болотяники, нічниці, літавиці, а також...,- він затих,- перелесники. 

Каті стало цікаво. Вона нагострила вуха та слухала про те дивне місце. Невдовзі пролунав дзвінок. Хлопці побігли на вулицю, навіть не почувши домашнього завдання. Як завжди! Олексій Олексійович попросив залишитись Мрійницю. Тож коли всі пішли у класі запанувала тиша. 

-А ти віриш у дива?- запитав чоловік. В його очах з'явились грайливі вогники, що ніби танцювали від очікування.