18 Розділ

Він відсторонився зовсім трохи — рівно настільки, щоб я могла побачити, як у його зіницях тремтить відбиток ліхтаря.

— Коли я побачив тебе… — він ковтнув повітря, ніби збираючись із відвагою, — то одразу зрозумів, що я не з цього світу. Що мене теж приніс сюди той самий сніжний вихор.

Його слова повисли в повітрі, наче сніжинки, що не наважувались торкнутись землі.

— І тоді мені стало ясно все те, що я ніколи не міг пояснити. Погляди батьків у дитинстві, коли вони ще були живі… Занадто уважні, занадто сумні інколи. А потім — тітка, після того, як вона зустріла тебе на площі. Вона все одразу зрозуміла, — він тихо всміхнувся краєм губ, але в тій усмішці було щось тремке. — Вона впізнала. Не тебе конкретно… а те, що ми схожі.

Я завмерла. Здається, потрапивши до цього світу, я стала не лише гостею… а й причиною змін у житті Елвіна.

— Бо ми з одного світу, Даріє, — м’яко завершив він. — Ми обоє чужі тут. Тому я так хотів провести з тобою час. Щоб зрозуміти, впевнитись. Можливо, усвідомив усе одразу. А можливо… просто боявся визнати остаточно, що я не належу цьому світу. І чим більше я дивився на тебе, то більш…

— То більш ти розумів, що ми схожі, — обережно підказала я.

Він посміхнувся так тепло, що в грудях защеміло.

— То більше ти мені подобалась.

Я заплющила очі на мить, намагаючись зібрати докупи думки, що розсипались, як зимові іскри.
І що тепер? Що мені з цим робити? Господар крамнички обіцяв диво… але яке це диво, якщо невдовзі нас розділятимуть цілі світи?

Ми не могли відірвати поглядів одне від одного, навіть коли блукали містом. Та невдовзі ландшафт змінився — десь там, де розмітка вулиць губилася, а будівлі й господарські прибудови все ще тісно обступали нас. І саме тоді, коли до наших вух почав пробиратися незнайомий гул, Елвін раптово схопив мене за руку, зійшов зі стежки й повів вузькою тропою, якою я б точно заблукала сама.

— Ми точно йдемо правильно? Я майже нічого не бачу, — запитала я, не приховуючи напруги в голосі.

— Ще трохи. Просто довірся.

Я намагалася чекати терпляче, як він просив, але з кожною хвилиною спокій танув. Густа тінь дерев обступала нас так щільно, що я вже не могла відрізнити навіть напрямку. Я тільки міцніше стискала його долоню, наче від того могла втримати рівновагу й здоровий глузд.

— Ти ведеш мене в саму хащу, де живе Рогатий? — не витримала я.

— Звісно, ні. Ніхто не знає, де він перебуває, окрім часу перед Різдвом — рівно за годину до півночі.

— Тоді де ми?

— Ми вже близько до Жертовника.

— Якщо ти негайно не поясниш, що за Жертовник, я розвертаюсь назад. З тобою чи без тебе!

Мій голос уже зовсім утратив жартівливість. Саме в ту мить грудка снігу важко звалась мені на голову з гілля, яке ми зачепили надто близько. Я струснула холодні кристали, і тоді Елвін озирнувся. Він тихо наблизився, провів долонею біля мого лиця й обережно змахнув сніг із пасма, що вибилось з-під шапки.

— Ми вже майже дійшли, — сказав він м’яко. — Вибач, але це єдиний шлях, щоб нас не помітив староста. У вечір Різдва сюди заборонено приходити без його дозволу. Зазвичай до Жертовника йдуть лише він і той, кого місто обирає на черговий місяць.

Його слова зависли між нами, наче повітря саме насторожено прислухалось.

Я приклала руки до грудей, намагаючись упіймати подих, і мляво видихнула:

— Тільки не кажи, що той, кого обирають… не повертається додому. Я ж потрапила не до історії жахів, Елвіне, так?

Я не могла розгледіти його обличчя в густих тінях, але з якоїсь причини була впевнена, що він усміхається тим своїм глузливим, ледь грайливим краєм губ.

— Ні, звісно. Не вигадуй собі зайвого. Усі живі й здорові. Просто ритуал потрібен, щоб Рогатий не забажав зайти в місто й не накоїти чогось. Я сам ніколи там не був — мене жодного разу не обрали. Може, не такий «гідний», як інші. Але в дитинстві я був надто допитливим і одного разу простежив за старостою. Так я й дізнався, де вони проводять обряд. До речі, старостою так і залишився пан Охрім.

Він відсунув убік останню перепону — запорошені снігом гілки — і раптом перед нами розгорнулася картина, зовсім не схожа на спокійне провінційне місто позаду. Тут усе було інакше.