16 Розділ

І коли я вже думала, що цей вечір не здатен бути теплішим, вони урочисто простягнули мені подарунок. Невеличкий, обережно загорнутий у тканину з тонкою срібною ниткою. Я розгорнула його — і все всередині мене раптово защеміло.

То був медальйон, вирізьблений із дерева. Теплий на дотик, мов долоня. На ньому — моє ім’я, викарбуване з такою любов’ю, що я мимоволі затримала подих. І під ним — побажання від родини Отара, прості, щирі, такі, яких я ніколи не чекала почути від людей чужого світу.

Сльоза сама скотилася щокою, і я не стримувалась. У цей момент я відчула — мене тут справді приймають. І ніби вплітають у свої свята так само природно, як прикрашають ялинку новою іграшкою, що одразу знаходить своє місце серед світла.

Тоді Отар підвівся й вийшов у центр вітальні. Він підняв руки, привертаючи увагу всіх, і оголосив, що настав час прикрасити ялинку найголовнішою окрасою — зіркою, символом провідника, світла й надії.

Отар говорив повільно, з тією м’якою урочистістю, яка буває тільки під час свята. І було очевидно, що більшість уже чула цю історію не раз, але сьогодні він розповідав її передусім для мене.
Він пояснив, що, встановлюючи зірку на верхівку, ми ніби запрошуємо у дім світло та радість, відкриваючи двері щастю. Що це давня традиція — вшанувати тих, хто був до нас, попросити предків про захист, тепло та добрі дороги в новому циклі місяця.
Його голос зливався з потріскуванням каміна, і я ловила кожне слово як щось особливо цінне, немов ці звичаї самі вели мене крізь чужий світ до чогось рідного.

Ялинка м’яко поблимувала різнобарвними вогниками, діти завмерли, тримаючи іграшки, а в моїх грудях наростало дивне тепло — то від самої атмосфери, то від того, як ніжно вони вплітали мене у свої традиції.

І саме в цю мить, коли Отар простягнув мені зірку, щоби я підняла її першою, у двері пролунав чіткий, глухий стукіт.
Раптовий, чужий, мов удар по поверхні спокійного вечора.

Свято на мить завмерло.

А я знала, хто це міг бути, бо чекала його.

Ота поспішив розчинити двері перед гостем.

— Елвіне! — вигукнув радісно Отар з передпокою. — Я так радий, що ти прийшов. Ми саме збиралися одягати зірку на верхівку. Заходь, будеш нашим почесним гостем.

Звісно, я не могла очікувати нічого іншого, крім гостинності від такої теплої та затишної родини.

— Теплої вам печі! — відповів Елвін, потискаючи руку Отари, кумедно нахилившись до нього.

— Дякую, піч добре натоплена. А щоб твоя піч завжди була повна гарячої куті! — усміхнувся Отар. — Заходьте до столу!

Я бачила з вітальні, як Елвін трохи топчеться на місці, ніби не знав, куди подіти руки. Та все ж він увійшов усередину.