10 Розділ

Його усмішка стала трохи ширшою, теплою, майже святковою — такою, що могла б підсвітити собою цілу зимову вулицю.

Ось чому він засоромився, невже вперше кликав дівчину на прогулянку?

Виходячи з кав’ярні в морозне повітря, я сильніше загорнулась у великий в’язаний шарф і помахала дітворі з Отаром. Вони чекатимуть мене пізніше, а зараз… зараз поруч крокував Елвін, і від самої думки про цю прогулянку в грудях стискалось приємне зимове тепло.

Ми рушили доріжкою, по якій свіжа пороша лягла поверх втоптаного снігу. Повітря було чисте, колюче, таке, що пахло льодом і далекою казкою. Сніг більше не метався — ніби теж вирішив нам не заважати.

— Ось цікаво, — обізвалась я, намагаючись не ковзнути на маленькій накатаній гірці. — Якщо у вас кожного місяця Різдво, і кожного місяця ви ставите ялинку. Ліс же… ну… не безкінечний. Ялинок не вистачить на всі свята.

Елвін глянув на мене так, ніби я сказала щось кумедне й чарівне водночас, і усміхнувся — тепло, по-дитячому щиро.
— Наш ліс не закінчується.

— Це як? — я зупинилась, відчувши, як мороз лоскоче щоки, але цікавість гріла дужче.

— Ялинки були завжди, — спокійно пояснив він. — Скільки не рубай, на їхньому місці виростають нові. Та й лісу самого… ходи — не переходиш.

— А що там за лісом? — питаю, перестрибуючи через слизьку, утрамбовану грудку снігу.

Елвін навіть не одразу відповів, наче шукав найточніший вираз.
— Ми не знаємо. Ще ніхто так далеко не заходив. Чим глибше йдеш, тим морознішає. Ще ніхто не заходив за межу сорока градусів морозу… там усе біле-біле, навіть повітря блищить. Наче сам дух Морозу далі не пускає, і починає морозити сильніше, варто зайти надто далеко.

Я не приховала шоку й сповільнила крок. Мороз зненацька здався відчутнішим.
— Це як же так…? А інші міста малоросликів існують? Чи ви тут одні?

— Звісно існують! — Елвін засміявся так легко, ніби я знову щось чудернацьке спитала. Сніжинки на його віях тремтіли від сміху, і я знову відчула, як щось м’яко стискає моє серце.
— На півдні простягається місто Березневої Завірюхи — аж до Замерзлого Великого Озера. На сході — Грудневий Іній, там багато гір навколо міста, але лісів ще більше, ніж у нас. А на заході — Січневий Іній, найбільше місто в усій Країні Малоросликів.

Ми зачаровано завмерли на мить і опинилися в полоні сніговиків. Ці мовчазні вартові були творінням місцевої малечі: кожен — унікальний характер, прикрашений найнесподіванішими оздобами. На одному навіть кокетувала кумедна краватка в горошок, а інший, розмахуючи пишними гілочками замість рук, здавався застиглим у танці.

— Отже, там, за обрієм безкінечних лісів, панує вічний мороз, а в інших світах теж існують міста малоросликів. І що, там теж справляють Різдво щомісяця? — вихопилося у мене.

— Звісно, але оповідають, що наше місто було першим, і саме наші предки посіяли зерно цієї вічної традиції, — м’яко розповідав Елвін, а мій переривчастий подих ніби повторював ритм його довгих вій.

Він говорив, а я дивилась на нього, ловлячи кожен рух, і ловила себе на думці, що цей його світ розкривається для мене так само граційно з деталями й красиво, як повільно натягуються його вилиці під час усмішки. Віг наче мав свій ритм, зовсім не такий, як в моєму світі.

Щоб обрати найдовершенішу ялинку, Елвіну необхідно було прихопити інструменти — адже вивільняти зелену красуню з обіймів лісу голими руками було б неможливо.

Поки він копирсався у своїй майстерні крижаних скульптур шукаючи інструменти, мене враз оточила місцева дітвора. Хтось кинув сніжку — вона влучила мені просто в плече. А в них, скажу тобі, руки натреновані сніжками кидатись — удар був такий відчутний, що я лише кліпнула, не очікуючи такої сили. Не довго думаючи, я нагребла снігу долонями, зліпила щільну кулю — і понеслось.

Почалась справжня епічна снігова битва. Ми поділились на два імпровізовані табори й почали перекидатися з азартом, наче від цього залежала доля цілого зимового королівства. Я сміялась так щиро, що аж кілька разів ледве не захлинулась повітрям. Давненько я так не сміялась… хіба що в дитинстві, коли ми так само літали снігом одне в одного з друзями, і весь світ здавався безмежно простим і світлим.