Розділ 1. Крамничка в кінці провулка

У Ноктеррі було три речі, які не змінювалися ніколи.

Місяць завжди сходив над старими шпилями рівно опівночі.

Вампіри завжди скаржилися на ціну свіжої крові.

А чорний кіт на ім'я Варден завжди спав там, де йому заманеться.

Останнє особливо дратувало Елору.

— Встань.

Кіт не ворухнувся.

— Варден.

Одне чорне вухо ледь помітно смикнулося.

— Я знаю, що ти не спиш.

У відповідь пролунало лише тихе муркотіння.

Елора поставила руки в боки.

— Ти лежиш просто на рецепті зілля від перевтілення.

Варден повільно розплющив одне золотаве око.

— Саме тому й лежу.

— Чому?

— Бо ти знову неправильно написала інгредієнти.

Елора опустила погляд на аркуш.

— Я нічого не писала неправильно.

Кіт підняв голову й неквапливо подивився на неї.

— Корінь місячної папороті.

— Так.

— Три грами.

— Так.

— А ти написала тридцять.

Елора завмерла.

Поглянула на рецепт.

Потім на кота.

Потім знову на рецепт.

— Це… просто нуль зайвий.

— Звичайно.

Варден позіхнув і знову поклав голову на лапи.

— А якщо перевертень вип'є тридцять грамів, то наступного повного місяця ми матимемо тридцять перевертнів замість одного.

— Ти міг сказати це раніше!

— Я щойно прокинувся.

— Ти лежиш тут уже дві години!

— Для кота це називається підготовкою до робочого дня.

Елора вже відкрила рот, щоб відповісти, коли над дверима дзенькнув срібний дзвіночок.

Варден миттєво заплющив очі.

— Клієнт, — сказала Елора.

— Не я.

— Я знаю.

— Просто уточнюю.

Вона похитала головою й вийшла з-за прилавка.

Крамничка «Місячна крапля» була невеликою, але затишною. Принаймні Елора любила в це вірити.

Стіни майже повністю ховалися за дерев'яними полицями, заставленими пляшечками різного розміру. Одні світилися зсередини м'яким блакитним світлом, інші мерехтіли золотими іскрами, а кілька підозріло ворушилися, хоча Елора воліла не замислюватися над тим, чому саме.

Біля вікна сушилися пучки трав, над мідним казаном висів старий пучок лаванди, а на стінах висіли маленькі мішечки з подрібненими коренями.

Над дверима залишилася стара дерев'яна табличка, яку колись власноруч написала бабуся:

«ЗІЛЛЯ. НАСТОЇ. ЕЛІКСИРИ.
ПРОКЛЯТТЯ НЕ ЗНІМАЄМО ПІСЛЯ ДЕСЯТОЇ ВЕЧОРА».

Елора досі не знала, чи була остання частина жартом.

Зважаючи на характер бабусі, цілком могла бути й ні.

— Добрий день, — почувся несміливий голос.

Елора підняла очі.

На порозі стояла молода дівчина з блакитнуватою шкірою, сріблястим волоссям і тонкими перетинками між пальцями.

Русалка.

Вона нервово стискала край свого плаща.

— Вітаю в «Місячній краплі», — усміхнулася Елора. — Що вам потрібно?

— Мені потрібне зілля для ніг.

Елора не здивувалася.

За перший місяць роботи вона вже зрозуміла просту істину: у Ноктеррі не існувало дивних замовлень.

— Тимчасове перетворення хвоста?

— Так.

— На скільки?

— Шість годин.

Елора підійшла до полиці й провела пальцем по маленьких етикетках.

— Сім золотих.

Русалка помітно засмутилася.

— А є щось дешевше?

— Можна зробити на чотири години.

— Скільки?

— П'ять золотих.

— А на три?

— Чотири.

Русалка замислилася.

— А якщо на одну?

— Два золотих.

— А якщо я просто постою?

Від прилавка пролунав сонний голос:

— Тоді вам знадобляться ноги.

Русалка підскочила.

— Він говорить?!

Варден навіть не підняв голови.

— Іноді.

Елора поставила перед клієнткою пляшечку.

— Не звертайте уваги. Він вважає, що його думка цікавить усіх.

— Вона цікавить усіх, — заперечив кіт.

— Ні.

— Так.

— Ні.

Русалка тихо засміялася.

За кілька хвилин вона вийшла з крамнички з пляшечкою в кишені й обіцянкою повернутися наступного тижня.

Двері зачинилися.

На мить у приміщенні знову стало тихо.

Елора взялася за прибирання.

Саме заради таких моментів вона й любила свою роботу.

Ноктерра була дивним містом.

Тут ніхто не дивувався тому, що русалка приходить за зіллям для ніг. Вампіри спокійно замовляли заспокійливі настої, перевертні працювали в пекарнях, феї продавали квіти на ринковій площі, а дракони займалися банківською справою.

Елора якось запитала, чому саме банківською.

Їй відповіли:

«Бо ніхто не наважується сперечатися з драконом щодо відсотків».

Вона усміхнулася, згадуючи це, і взялася переставляти пляшечки.

Ноктерра була шумною, строкатою і часом небезпечною.

Але це був її дім.

Вона знала майже кожну вуличку, кожну лавку й більшість постійних клієнтів. Знала, хто приходить по зілля від безсоння, хто постійно плутає еліксир сили з настоєм удачі, а хто купує любовні зілля щоп'ятниці й щосуботи повертає їх назад.

Звичайний день.

Принаймні спочатку їй так здавалося.

Коли Елора повернулася до прилавка, Варден уже не спав.

Він сидів біля вікна й дивився на вулицю.

— Що там? — запитала вона.

Кіт не відповів.

Елора підійшла ближче.

За склом вирувало звичайне життя міста. Візки проїжджали брукованою вулицею, десь неподалік сміялися діти-феї, а біля сусідньої крамниці сперечалися двоє гномів.

Нічого незвичайного.

— Варден?

— Нічого.

Він зістрибнув із підвіконня.

— Просто мені здалося, що хтось дивиться на крамничку.

— Хтось із тих, кому ми винні гроші?

— Ні.

— Тоді не хвилюйся.

— Я не хвилююся.

Елора глянула на нього.

— Ти сидів біля вікна й гарчав на людей.

— Я аналізував ситуацію.

— Звісно.

Вона хотіла повернутися до роботи, але саме тоді над дверима вдруге за день дзенькнув дзвіночок.

Цього разу Варден не пожартував.