12. Ти червонокнижний межовик, Гаррі...

   На декілька секунд ми застигаємо навпроти один одного. Матеуш тримає мене за зап'ястя і дивиться у вічі.

- Матеуш, я зараз закричу та почну звати надопомогу.

   Хлопець посміхається та прищурює очі.

- А я скажу, що ми пара і в нас скандал.

   Я припіднімаю одну брову, але всередині чомусь є стійке відчуття, що йому повірять швидше, ніж мені.

- Що тобі від мене потрібно?

- Присядемо повечеряємо?

- Я не голодна.

- Кави та поговоримо?

- Какао і ти здризнеш звідси?

- Нам потрібно поговорити.

- Добре. Відпусти.

   Матеуш відпускає зап'ястя. Я сідаю назад за столик. Зараз послухаю цього дивака, дізнаюсь, як він мене відслідкував і тихо загублюсь серед людей. Треба буде ще знайти іншу волонтерську організацію.

  Поки я роздумую, що і як правильно зробити, хлопець робить замовлення і сідає навпроти. Поправляє манжети куртки та починає розмову.

- Як ти відносишся до надприродного за людськими мірками?

   Мої брови мимоволі поповзли вверх.

- Судячи з рекції віри мало.

- Ти про езотерику, фантастику та аури?

- Я про справжні дива.

- Матеуш, ти мене, чесно кажучи, лякаєш. Як ти мене знайшов? Наче адекватна людина, а штрикаєш голками якимись. Тепер про якісь дива, магію, надприродне питаєш... Давай домовимось, що я не кричута та не пишу заяву у поліцію і спокійно йду звідси, а ти мене не переслідуєш, і на цьому розходимося в різні боки, добре?

- Частково я тебе, звичайно, розумію, але дозволь дещо показати. Я впевнений, що зможу переконати.

   Я приготувалась. Чого мені очікувати? А якщо він збоченець і почне привселюдно роздягатися та вертіти голим задом? При тому задом, то у кращому випадку. Або дістане якусь зброю і тут почнеться, як в американських фільмах про стрілянину у натовпах. А раптом він почне про якусь теорію змови втирати? Якщо почнеться якесь дійство, кину у нього чимось та втечу. Хай, поліція вже тут без мене розбирається з цим чудилом.

   В цей час хлопець піднімає вверх праву руку та клацає пальцями. За декілька секунд я ловлю себе на тому, що звуки наче перестали бути такими гучними або взагалі зникли. Я відриваю погляд від Матеуша і розумію, що люди навколо заклякли, наче біля нас натиснули кнопку паузи. Увесь провулок, завмер.

- Вони актори? Це якийсь пранк для Ютюба?

- Ні. Це зупинка часу на 5 хвилин у певній точці простору.

   Мій погляд падає на голуба, який застиг у півметрі над землею, злітаючи у юрбі біля нас. У повітрі нізвідки з'явився запах кориці та яблук в карамелі, такий тягучий та незрозуміло чому сумний. Матеуш клацає пальцями ще раз і все навколо продовжує свій рух, наче нічого і не відбулось, наче ніхто з тих людей не втрачав час.

- Тепер у всіх них будуть відставати всі прилади на ту кількість часу, яку вони тут простояли. Готова трішки послухати мене, а не думати про те, як би втекти?

   Я киваю, бо вся ця вистава дивує, хоча я і не відчуваю фальші в його словах, якщо він зміг організувати такий спектакль, то в нього, як мінімум, є гроші та час, або цілий провулок друзів та знайомих, які на це погодились. Тож просто встати та піти може бути трохи проблематично. Уява мимоволі намалювала мені картину, де кожен перехожий намагається зупинити цю втечу. Офіціантка приносить дві великі чашки кави. Я беру ту, що ближча до мене, роблю ковток.

- Ну давай, розповідай.

- Якось ти підозріло швидко заспокоїлась.

   Та тут, можливо, цілий провулок твоїх друзів. Біс його знає, що ти їм наговорив і на що домовився. Можливо, якщо я зараз побіжу, то мене затопчуть чи схоплять, а вибратись з цього провулка я так і зможу, тож, якщо дуже хочеш, щось розповісти розповідай.

   Я роблю ще один ковток кави. Запах кориці заспокоює. Все, що треба зробити це вислухати та підгадати час, щоб загубитись. Матеуш теж робить ковток кави.

- Так от, ти - межовик!

   Між нами западає тиша. Я спокійно роблю ще два ковтки. Хлопець посміхається в усі тридцять два та переможно дивиться на мене.

- Це все, що мені необхідно знати?

   Він перестає посміхатися.

- Це вся інформація, яку ти хотів до мене донести?

- І так, і ні. Ти ж не знаєш, що це означає, так?

- Ні. Жодного уявлення.

- По-перше, ти відносишся до дуже рідкісного виду. На стільки рідкісного, що тебе можна записати до червоної книги. 

- Добре.

- Тебе це не хвилює?

- Що саме? Те, що я по-твоєму еквівалент Додо чи те, що я сиджу і все це слухаю?

- Я показав тобі зупинку часу.

- Ера технологій та зв'зків.

- То ти хочеш сказати, що я схиблений? З тобою ніколи нічого дивного не ставалось, так? Ти ніколи не випадала з реальності? Ніколи не створювала дверей та не знаходила ключів?