6. Місто вампірів

Все це через цікавість дізнатися,

що відбувається у пеклі.

  Декілька наступних днів, я намагалася знову перейти на денний спосіб життя замість сутінкового. Але мозок відмовлявся так просто брати і починати працювати допоки сонце сяє на небосхилі замість місяця та зірок. Тепле яскраве світло сонця зводило нанівець усі мої спроби бачити хоча б щось без темних окулярів і не плакати виходячи на вулицю. На якийсь час сутінки стали моїм ранком та вечором, а місяць став моїм сонцем.

  Одного такого вечора-ранку, я відчинила вікно щоб запустити свіже прохолодне весняне повітря і дивилась декілька хвилин на фіалкове небо з білосніжним місяцем над дахами будинків. У сусідніх вікнах тільки починало невпевнено з’являтися світло. Металеві круки незмінно сиділи на своїх місцях на брильцях балконів, вшановуючи тишу вулиць, які все ще знаходилися на прикордонні світів та часу.

  Раптом я почула тоненький писк, наче якась дитина намагалася свистіти десь посеред порожньої вулиці. Звук був тихим та дуже близьким, десь над правим вухом. Я тоді здивувалася, адже, знаходилася на третьому поверсі. Досить проблематично було свистіти над моїм правим вухом. Повернувши голову у бік свисту, я побачила, як на світлій поверхні шершавої стіни, вчепившись кігтиками поміж штукатурки сиділа летюча миша.

  Маленька чорна летюча миша з великими крилами та вухами, з темними очима ґудзиками та чутернадським носом дивилась на мене і тихо підпискувала. Якийсь час я боролася з дивними відчуттями: чимось поміж страхом та цікавістю і моя рука невпевнено потягнулась до неї. У голові почали з’являтися фрагменти з фільмів жахів та документалок про летючих мишей, вампірів та хвороби. Рука затремтіла і сутінкова гостя, зірвавшись з місця, полетіла у напрямку блідого місяця, який застиг наче на картині над темними дахами будинків. Я довго дивилася їй у слід, допоки не почала чхати від холоду і зачинила вікно.

  Загалом поляки полюбляють вампірів. Наразі, певно романтизують їх, як увесь світ, але, як би це не звучало, роблять це по-своєму. Істинне бачення вампіризму у слов’ян досить сильно відрізняється від його готичного розуміння рештою Європи. Згідно слов’янських вірувань, вампіри – це дикі та жорстокі напівдемони, живі мерці, які висмоктували кров живих людей, поїдали їх плоть або душили вночі задля розваги та жаги вбивства і не бачили різниці поміж тваринами та людьми. Вони просто були страшними та жорстокими монстрами, які полюють ночами на свою здобич. Уже потім їх почали ділити на так би мовити підвиди зважаючи на їх лють.

  Upior, wypior, wapierz, wampierz або strzygon – назва одного і того самого явища у житті середньовічних слов’ян. До речі, саме strzygony згадуються у книзі про найвідомішого вампіра сучасності Графа Дракулу, як наверненні ним люди, які стали живими мерцями, що живуть тільки заради волі свого хазяїна та голоду, який випалює все людське.

  Було повір’я, що майбутній strzygon народжується на світ з двома душами, або як ще говорили з двома серцями. Були, звичайно, й інші відзнаки, які побутували серед простого населення. Наприклад, якщо дитина народжувалася з зубками чи згодом у неї утворювався подвійний ряд зубів, якщо у людини була монобрівка, якщо людина проявляла схильність до лунатизму, розмовляла сама з собою, мала занадто бліду шкіру, синю родиму пляму і т.д. Також, вірили, що вампірами можуть ставати люди, які вдіяли суїцид, або ті, хто раптово помер. І навіть сан чи віра у Бога не були гарантією того, що священнослужитель чи святий за життя, не зможе стати вампіром після смерті. Але згодом церква все ж відвоювала свої права на святість і одним з методів «роботи на випередження, щодо strzygonav» стало проведення обряду конфірмації (хрещення). При чому найважливішим було те, щоб свята вода контактувала з тілом немовляти або дорослого, інакше обряд міг не спрацювати і людина після смерті, мала всі шанси, таки стати живим мерцем. Додатковим способом забезпечення своєї безпеки було присвоєння двох імен під час хрещення для обох можливих душ людини.

  Загалом слов’янський вампіризм був засобом безкарної, безкрайньої, наджорстокої помсти, яка жила за кордонами християнської моралі та віровчення, яка була ще до поділу світу на добро та зло.

  Навіть у Кракові, під час розкопок чи зведення нових будинків та районів, знаходили страшні поховання польських вампірів. Їх могили можна було розпізнати по положенню тіла померлого. Вампірів хоронили лицем донизу, у позі ембріона, голову відрубали та клали у ноги, попередньо забиваючи у неї залізний цвях на камінець з божим іменем на ньому. Їх закопували як можна глибше, присипаючи зверху камінням.

  Одне з найбільших вампірських поховань було знайдено під головною площею Кракова. Воно складалося здебільшого з жіночих скелетів похованих по всім противампірським законам.

  У якийсь момент, вампіризм перейшов із жорстокої реальності у літератульний  романтизм з туманом готичної чарівності. А потім образ слов’янського вампіра злився з західно-європейським.

  Я вийшла на вулицю замотана у шарф з шапкою натягнутою на самісінькі брови. В останню хвилину, зачепившись за замок вхідних дверей, порізала собі пальця. Пішла кров. Намагаючись зупинити її я витратила декілька одноразових носовичків поки дійшла до перехрестя. Діставшись до парку, я вже шукала новий носовичок і раптом почула знайомий свист. На ліхтарі донизу головою сиділа летюча миша. Ми подивилися один на одного. Вона завмерла, наче темне гроно винограду, яке не зрозумілим чином виросло посеред місцевого парку. Єдине у своїй природі на весь парк.