Глава 24

 Світ повільно повертався на своє місце, де чорне ставало чорним, а біле - білим. Поверталися такі звичні звуки, як цокіт годинника, як гавкіт собак за вікном. Поверталися фізичні відчуття, як холод і спрага, хоча тілом ще розбігалося відчуття глибокого вдоволення й просто безмежної радості. Я чула гучне сопіння Ярослава, який ще ніяк не міг прийти до тями, бо він лежав і бездумно витріщався в стелю. Я зручно повернулася і оперлася на лікті, щоб його краще бачити.

- Я зараз. - жадібно облизавши губи, заговорив він. - Все добре? - уточнив він

- Все просто неймовірно. А ти як?

- Не знаю, я ще не повернувся на цей світ. Ти закинула мене кудись до раю. - з лінивою посмішкою потягнувся він і притягнув мене до себе.

- Добре. Я пішла шукати воду.

- Ні. Я все принесу. - підірвався він з ліжка.

- Спокусливо, але організм вимагає свого  і, нажаль, ти в цьому не зможеш допомогти. - піднялася я слідом і усамітнилася у ванній.

Зустрілися ми на кухні. Ярослав жадібно пив воду, прижмуривши очі. Захопливе таке видовище. Так би дивилася і дивилася. Він допив, витер губи і подивився на мене, плавно перемістився до мене і вп’явся поцілунком. Від його поцілунків дійсно крутиться голова. Поцілунок зупинило голосне бурчання його живота. Я розсміялася.

- О, відчуваю, що твій організм вимагає поповнення калорій.

- Все було добросовісно спалено. - прошепотів він мені десь біля вуха.

- Я то оцінила. - безсовісно цілуючи його в підборіддя, відповіла я.

 Його руки тут же обласкали всі мої впадини і випуклості, і я задоволено замуркотіла, або щось таке дуже схоже видала. Та все ж опам’яталася і лагідно висковзувала з його обіймів.

- Голосую за вечерю, або дуже пізню вечерю. Ну, принаймні сподіваюсь, що це ще не ранній сніданок. - перевела я погляд на годинник. -  Ні, все нормально друга ночі.

Далі ми вечерю готували в дві руки, плутаючись один у одного під ногами та перериваючись на поцілунки й крадіжку їжі один у одного. Дорослі діти і тільки, які ненаситно прагнуть тієї вищої міри насолоди, хочуть спробувати своє щастя,  відчути ту неймовірну близькість, що несе любов, пити радість, ловити натхнення, пізнати абсолютне, всепоглинаюче і відверте кохання. 

   Спати я лягла з відчуттям ейфорії.

 - Розкажи, що з підпалом?  - за  пізнім сніданком чи то раннім обідом запитала я.

- Все банально. Десь так як ти і казала. - він кілька разів вдихнув, видихнув. - То був прояв теплих сімейних стосунків, брати батьківську хату не поділили. Один з них вирішив її підпалити. У нього трохи проблеми з психікою були, здається, після смерті матері усугубилося все й пробки геть повилітали. Й цей припадочний вирішив спалити хату. Скотина безрога така. - зло виговорив він.

- Ніколи не розуміла таких теплих сімейних відносин, коли брат на брата, коли не можуть поділити шматок землі, коли начебто дорослі люди чомусь свято переконані, що їх батьки їм щось винні, і що хата має дістатися саме їм.  Й руйнуються будь-які відносини, хоча може вони були і не такі вже міцні, і всією сім’єю вони усі копирсаються в цьому багні ненависті, безжурно знищуючи один одного, показуючи, що щаслива сім’я то всього лише картонна бутафорія, вивертає назовні грімку суміш ницості та втрати розуму. Тільки час показує, що всі ті нажиті скарби є непотрібним баластом, заради якого вони опускаються на самісіньке дно. Ось тобі і життєві істини.

- Не сприймай все так близько до серця. - трохи незадоволено скривив він губи, за якими я жадібно спостерігала. Потім посміхнулася.

- Знаєш, людська натура завжди буде для мене дивовижею. Я просто зрозуміла, що я щаслива. Отак просто без умовностей, без певної визначеності, що буде завтра, я просто тут і зараз почуваюсь неймовірно щасливою. Я люблю життя, я насолоджуюсь кожною його хвилиною і це відчуття десь там всередині гупає в груди і розноситься до кожної клітинки мого тіла.

- А мені це подобається. - я покосилася на нього, а він затинаючись пояснив. -  Тебе такою бачити… І що ти така стаєш зі мною. І якось так. Але коли ти на мене так дивишся, то мій мозок здається йде пити чай, а думати я починаю геть не тим місцем. - жадібно дивлячись на мої губи, пробурмотів він.

- Тільки їхати пора, нас чекає робочий день. І всякі там люди, справи, проблеми, питання…- стиха пробурмотіла я.

 Він ствердно кивнув головою.

- І чорт з ними, - розсіяно відказав він, - з тими людьми, справами, проблемами, вони, здається, ніколи не закінчаться. А ти поряд, така солодка, - і він, як справжній суворий мужик вп’явся в мої губи, я тільки застогнала від його напору. - Така ніжна…- поцілунок опустився на шию. - Така жадана, - лоскітно прошепотів на вушко.

Й я здалася, викинула білий прапор, як замок, що не витримав осади, перехопила ініціативу і сама ринулася в атаку. Нагородою мені було ошелешений його вигляд, який змило хвилею неприкаяної насолоди.