Глава 21

 Звісно, мій тимчасовий переїзд оцінило все село. Всі косились, та про щось і я явно здогадуюсь, про що перешіптувалися. Кілька днів я спостерігала за цим із витримкою колекційного сорту віскі,  позаяк  терпінню моєму можна тільки позаздрити, все ж таки деякі рідкісні сорти віскі витримують 30-50 років. Відтак на моєму обличчі був неймовірно приязний вираз, а в очах арктична прохолода. Метод відмінний. Підходять так до тебе з дурним питанням, а ти такий, що прошу? А як то стосується роботи? Мені у відповідь незрозуміле бурмотіння. Дана стратегія відмінно працювала до зустрічі з Катериною Григорівною. Вона мене зловила біля машини, біля контори.  До чого все таки я люблю таких сусідів, що обов’язково намагаються покращити моє життя. 

- Доброго дня! - я просто випромінюю радість, бо судячи з її напруженого виразу обличчя, доброго вона мені навряд чи скаже.

- Еміліє, я хотіла поговорити. - тут же взяла вона бика за роги.

- Катерино Григорівно, у мене ще робочий день і дуже мало часу. - спробувала відмазатися я, та де там.

- А я не довго.

І вона акуратно підхопила мене під лікоть і відвела в сторону. Прокляття, застогнала подумки.

- Еміліє, ти хороша жінка, і я тобі бажаю тільки добра. - із суворим виразом обличчя почала вона.

Від такого початку мене скривило, але все ж сподіваюсь ввічливий вираз обличчя я втримала.

- Катерино Григорівно, я то знаю. Але що змусило вас хвилюватися? - вирішила все ж скоротити я свої муки.

- Та хвилює, ще й як хвилює. Я тобі скажу, як сказала б своїй дочці. Ти живеш зараз в домі одруженого чоловіка. Еміліє, він одружений уже 12 років і розлучатися він не думає, щоб собі дурепа Віра не фантазувала. Не годиться тобі з ним плутатися. Нічого доброго з того не стане. У нього дитина, дружина, всі звісно розуміють, що живуть у різних країнах і бачаться кілька разів на рік, і на те, що за ним Вірочка тягається все ж молодий чоловік, воно то все ясно. Але він тобі не потрібен. То гріх чоловіка з сім’ї, навіть такої сім’ї вести. Йому то може так і зручно, одна в одній країні, а інша в іншій, але тобі ж не треба ставати полюбовницею.

- Катерино Григорівно, я почула вашу думку, але турбуватися немає про що. Я ще можу дати собі раду.

- Дочко, всі бачать, як він на тебе дивиться. І відчуває моє серце не закінчиться, то все добром. Він же поглядом тебе поїдає й іншим чоловікам до тебе навіть наблизиться не дає. Були у нас такі вже пристрасті в селі, він її так ревнував, що сокирою зарубав.

- Змилуйтесь, давайте без подробиць. - простогнала я.

- Одне я тобі хочу сказати. Він уже помішаний на тобі. А коли чоловік чогось хоче, то він те отримує. Але тільки покористується тобою і покине.  Я навіть не знаю, чим ти його так зачарувала.

- Катерино Григорівно, після таких слів жінок зазвичай починали на вогнищі палити. - видавила я з себе посмішку.

- То все не жарти. - щиро обурилася вона. - Пам’ятай, що він одружений і змінювати цього не буде, і про Вірочку не забувай. Жіноча ненависть то страшна річ, а вона тебе сильно ненавидить і кляне на всі боки, бо тішила себе маренням, що він буде з нею.

- Дякую, за турботу про мене. Я вас зрозуміла.

Змогла я призупинити її читання нотацій з благими намірами, і то тільки після того, як до контори під’їхав Ярослав Павлович, який вийшов з машини, відсканував нас незадоволеним поглядом й пішов у наш напрямок.

- Доброго дня!

Прижмуривши очі, і оглянувши і мене, і Катерину Григорівну привітався він і неприязні в його очах ставало все більше по мірі того, як він нас одну за одну оглянув.

- А що у вас тут за мітинг? - холодно поцікавився він.

- Доброго дня, Ярославе Павловичу. - крізь зуби привіталася вона. - Емілію зустріла, щоб вияснити чи все в неї добре. І ще раз запропонувати пожити їй у нас.

Мужньо озвучила свою позицію Катерина Григорівна, бо вираз обличчя Ярослав Павловича ставав все дедалі похмуріший і ворожий.

- Поки ми не вияснимо всіх обставин, Емілія поживе у мене. - жорстко озвучив він. - Ця тема закрита.

- Катерино Григорівно, - вирішила я втрутитися. - Все добре. Не хвилюйтеся. Але дійсно треба йти працювати.

Я наблизилася до неї, закривши її від Ярослава Павловича, легенько похлопала по плечі.  Повернулася до Ярослава Павловича вичавила з себе посмішку.

- Ярославе Павловичу, ви мені якраз і були потрібні.

У контору ми пішли разом.

- Ти засмучена. Про що розмовляли з Катериною Григорівною? - проявив він дивну спостережливість і цікавість.

- Про те, що не дуже добре жити в домі одруженого чоловіка. - дипломатично озвучила я тему нашої розмови.

Ярослав Павлович відчутно заскрипів зубами.

- Звісно, ці всі ж хранителі моралі завжди знають, як буде краще. - гнівно виплюнув він слова. - Я пояснив причини, чому краще буде, коли ти поживеш в мене. А їхня думка, мене не сильно цікавить. - різко закінчив він розмову, і тільки його сердите сопіння вказувало на те, що він був дуже незадоволеним.

- Зрозуміло.