Глава 16

Тиха п’ятнична ніч в селі наганяла якусь нелюдську тугу. Так іноді буває, коли день до того був на диво нікчемний, коли падає і розбивається телефон, коли на тебе розливається гаряча кава, коли зривається поставка, про яку вже все було домовлено, коли привезли обладнання, і воно на першому запуску ламається. Спочатку я була зла, нереально зла. Злість злою коброю пожирала мене з нутром, гризла печінку, рвала жили,  висмоктувала кров, добиралася до кісток. Я скреготіла зубами від безсилля від того, що встряла в фінансові втрати, втратила час, і взагалі було не зрозуміло скільки діагностика і ремонт займе часу і вип’є крові. А ще треба було шукати нових постачальників, а вони і так були вже шукані-перешукані, і пропозиція цих була прийнятною і кращою. А тепер знову треба щось знайти, знову час, знову можливі фінансові втрати, знову купа роботи, яку я вже робила. Знала, що треба було пережити цю гостру фазу ненависті до всього людства, до безголовості тих, хто називався бізнесменами, до безрукості, до того, що все якось робиться через жопу. Головне змиритися з цими негараздами, прийняти і починати діяти далі. А поки мене штормило і штирило, ламало і підкидало. І ніяк не давало пережити це. Неадекватна злість забирала усі мої сили, шал застилав очі, а венами котилася чиста лють. Знайшла на ноутбуці папку з музикою мій особливий плей-лист «Red Hot Chili Peppers», «Scorpions», «Led Zeppelin», «Nirvana» - все від чого божеволіла я.

    По мірі того, як рубала музика, а глибокі баси змушували швидше битися серце, я починала під музику хаотично рухатися. Згадала, що з собою в село я везла «Бейліз». Зрозуміла, як терміново і саме зараз він мені потрібен. Під рев музики знайшла пляшку. І це була єдина річ за цілий день, якій я щиро зраділа.  Навіть не манірничала зробила ковток з  пляшки, навіть не оцінила завершеного смаку, аромату. І продовжувала дикі танці. Я навіть не пам’ятаю, коли я востаннє танцювала. Танець, заворожуюче своїм відчаєм, ішов від самої душі, приглушуючи ту палаючу гамму почуттів, що бурлила в мені. Музика своїми басами розривала барабанні  перетинки, викликаючи вібрацію десь в животі, яка судинами добиралася до голови, затоплюючи собою всі комбінації та варіації можливого розвитку подій. І розум безсилий перед цим несамовитим шквалом емоцій, ошаленілий від  роздратування та гніву відлюдкувато відійшов осторонь від навіженої вакханалії почуттів. У ритмі музики плавилося розчарування, перегоряв гнів, який підштовхував на агресію, щезала тривога, яка як черв’ячок точила з середини, тануло відчуття вини, яке не давало рухатися далі,  вигасала злопам’ятність, яка не давало можливості вибачати помилки,  вивітрювалася ненависть, яка штовхала зруйнувати, не залишивши каменю на камені, навіть безневинна заздрість за успіхи інших кудись зібралася піти,  губилася туга.

    Я змогла зупинитися, коли кисню мені вже не вистачало геть, коли в грудях горіло, а в боку кололо. Із жадібністю накинулася на воду. Вода з криниці була смачна, це не порівнюється з тієї бутильованою, що я замовляла в місті. Цю хотілося пити і пити. Я з насолодою зробила останній ковток і відклала чашку. Витерла губи долонею. Ноги мене не тримали. Вимкнула ноутбук і плавно перетекла в горизонтальне положення на ліжко. Я відчувала, як калатає моє серце, як трусяться ноги від таких  божевільних танців. Я лежала із закритими очима, бо важкі, немов налиті свинцем повіки, не було сил відкрити. Краєм вуха здалося, що я чую кроки під хатою. На параною шикнула, відмахнулася, як від чогось не важливого. Повернулася на бік і непомітно для себе поринула в сон.

   Мені снився сон, ніби я бігла полем, і огортав мене все більший жах, я не бачила нічого страшного, але відчуття, що щось неминуче страшне вже сталося, холодило серце. Від різкого грохоту я підскочила з ліжка, хвилину хапала ротом повітря, серце калатало так, що аж боліло. З кухні донеслися незрозумілі звуки. Підхопилася.

   Від страху ноги не слухалися. Нагнулася вхопила палицю, яку я останнім часом біля ліжка залишала. Відчула хоч якусь зброю в руках і тихесенько навшпиньки підкралася до кухні. Від побаченої картини зависла. На підлозі валялися друзки банки. Патьоки кислого молока були розбризкані всією кухнею. Нервово оглянула кухню, та нікого живого не побачила. Прокралася до дверей. Двері були замкнені з середини. Щось від побаченої картини волосся на моїй голові трохи стало дибки. Від липкого страху скручувалися у вузол нутрощі. Тремтячими руками зняла клямку з дверей і вийшла на двір. Там якраз сонечко вставало. Світанок. Перші спалахи пробудженого дня. Запалене небо багряно-червоною смугою. Весело щебечуть птахи. Пахне несказанною свіжістю. Прохолода легко торкається губ. Цим повітрям просто не можливо надихатися. На траві, деревах, кущах виблискує роса. Величезна куля яскраво жовтогарячого кольору ще не набрала повної сили, щоб освітити усе довкола, запалити на небі широку помаранчеву смугу.  Потім на небі щедро розлилося смуга рожевого кольору. І цей світанок стер весь жах, що снився, що залишився незрозуміло як розбитою банкою на кухні.

     Ранковий холод добре бадьорить. Мої зуби почали цокотіти від холоду. Й я глибоко вдихнувши цього ранкового прохолодного чистого повітря, затримала дихання, потім повільно видихнула. У хату я поверталася уже без відчуття панічного жаху, який мною опанував до того. Знову подивилася на банку. Вирішила пояснити розумним та науковим підходом. Я сама поставила її на край столу. Правда я точно пам’ятала, що банка стояла не на краю, та чого не буває. Може був малесенький землетрус або їхала вантажна машина. Я вже ж, напевно, знала, що коли така машина їде під хатою, то в мене навіть шибки деренчать. Зігнулася зібрати скло. І під шафою побачила два фосфоресцентні ока. Я заволала.  Підірвалася з місця,  не зграбно ковзнулася і з усієї дурі гепнулася на підлогу, боляче забивши руку, плече і м’яку частину свого заду. Лежу збираю зірочки, краєм ока дивлячись за нервовими метаннями величезного сірого кота. Від мого пронизливого вереску скотиняка перелякалася не на жарт, кинулася в двері, вони закриті, у вікно від шибки відлетіло на підлогу. Після чого тварина не гірше мене видала вереск. Тепер я вже із зусиллями, перевернувшись на карачки, з цікавістю подивилася на нервову животину.  Від страху в мене вирвався нервовий сміх. Стати на ноги я побоялася, а то ще раз так навернуся і кісток не зберу, то ж тихенько відповзла на сухе місце. Сіла, притулилася спиною до стіни.