Глава 13

Літня гроза – це таке загадкове явище. Ввечері дивилася прогноз погоди й ніякого дощу не було, а тепер періщило як з відра. Кинула машину під конторою, зібралася з мужністю й вискочила з машини. Намокла за лічені хвилини, так і не добігши до дверей контори, біля якої стояли люди, яких гроза застала просто на дорозі. Дощ був теплий, а мені несподівано стало смішно, я вже давно не мокла отак під дощем. Пташечкою, якщо точно, то мокрою куркою, я влетіла у двері.

— Доброго дня усім! — радісно привіталася із чесним народом.

— Доброго дня! — не дружно відповіли.

— Казкова погода! — продовжувала я веселитися.

— Ага, казкова, трохи не передбачувана, але дощик нам потрібен. Земля геть суха. Нам би такий тихенький та на всю ніч, — мрійливо заговорив місцевий агроном Василь.

— Зв’язків з небесною канцелярією не маю, тож допомогти в цьому питанні не зможу, — посміхнулася я й поковзалася у своєму мокрому взутті в кабінет.

   Скинула сумку та мокрі туфлі, дістала паперові рушнички, удала, що витерлася, сухіше мені не стало, напхала в туфлі серветки та сховала взуття під стіл. 

   У  кабінеті стояла страшенна духота, тож відкрила вікно, заодно вже й вирішила кави собі у секретаря зварити. Звісно, як тільки я боса вийшла з кабінету, як наткнулася на Анатолія Миколайовича, виконроба, якого прислав Славік.

— Доброго дня! — привітався він і покосився на мої босі ноги.

М-да, у такому вигляді він мене ще не бачив.

— Доброго дня! Анатолію Миколайовичу, каву в таку погоду будете?

— Буду, — легко погодився він

— Тоді чекайте хвилинку я повернуся з кавою, — поскакала я, як слон щаслива, за кавою.

Пару хвилин люб’язності й от я маю дві чашки кави. Анатолій Миколайович посоромився зайти до кабінету, чекав під дверима. Іноді одне горе з цими вихованими та чемними.

— Тримайте просто чорна і без цукру.

— Дякую! — він взяв чашку й сів біля столу.

— Ви за оригіналом договору?

— Так. Станіслав Олександрович просив забрати.

— Тримайте, — передала документи чоловіку. — Як взагалі у вас справи?

— Все нормально. Працюємо. Електрику хлопці закінчили…— він зробив паузу. — Еміліє, я іноді випиваю, але ту білочку у вас на вікні, то тільки я бачу? — дещо збентежено проговорив він.

Перевела погляд на вікно. Вікно, як вікно.  Анатолій Миколайович теж подивився на вікно й трохи зблід.

— Ніякої білочки не бачу, — щось уже легке занепокоєння пробіглося моїми жилами.

— Та і я її зараз не бачу, — стривожено відповів він.

— Мені варто почати турбуватися?

— Ні! Вибачте! То, певно, здалося. Дякую за договір. Я, певне, того, піду вже, — і він швиденько задки вислизнув з мого кабінету.

Знизала плечима, що я геть не зрозуміла ситуації. Увімкнула ноутбук і зосередилася на сьогоденних справах. Оглядала ринок крафтових сирів. Авторські сири, кожен з яких має свій унікальний та неповторний смак, користувалися попитом. Все ж людям набридає одне і теж їсти щодня, тому інтерес до різних сирів залишається сталим. Смачне, корисне та натуральне в моді.

— Привіт!  — у кабінет тихенько прослизнув Ярослав Павлович з тацею на якій було дві чашки кави і сир, дійшов до столу поставив одну чашку мені.

Підозріло на нього покосилася та каву взяла.

 — У мене неможливо спокійно випити каву, таке враження, що тут все село від грози ховається й всім конче зі мною необхідно поговорити. А так, як я не міг дозволити, щоб ви слинками захлинулися, то взяв і вам. І сир до речі з пліснявою, як ви любите.

— А звідки ви знаєте, що я його люблю? — щось ніяк не могла згадати, що я йому про це говорила.

— Судячи з тих кусків сиру, що живуть у вас вдома і які більше схожі на підпільне виробництво, коли ви звичайний сир намагаєтеся довести до благородної плісняви. А в мене вдома ви його майже весь з’їдаєте, проте мій хоч справжній.

— Дякую за турботу. Ви дуже уважні, — знічено пробурмотіла я.

— То геть пусте. Що у вас цікавого? — підхопивши кусочок сиру, він пальцями вклав його собі до рота.

А я трішки розгубилася, здається, у голові промчався ураган, бо все ж очі додолу я сором’язливо опустила. Щось мої відчуття мене бентежать.

— Все добре. Оглядаю ринок крафтових сирів.

— І що там?

— Українські бренди сиру переважно працюють з молоком з власних ферм. У них широкий асортимент варіацій традиційних італійських та французьких м’яких та напівтвердих сирів. А ще є ті, хто заморочується з найкрутішими, технологічно витриманими твердими сирами. У кожного своя зачіпка, свій шлях до того, щоб справа пішла. І часто цей шлях був нелегким, з купою проб і помилок, але тримався на чистому запалі тих перших, хто в це вв'язався. Це корисно знати, щоб розуміти, хто є хто на ринку і що вони пропонують. Деякі крафтові виробники мене захоплюють.

— А конкретніше? — вхопив він ще один кусочок сиру.