Глава 13

Літня гроза то таке загадкове явище. Прогноз погоди дивилася ще тільки вчора, і ніякого дощу і близько не було, а тепер періщило, як з відра. Кинула машину під конторою, зібралася з мужністю й вискочила з машини. Намокла за лічені хвилини, так і не добігши до дверей контори, біля якої стояли люди, яких гроза застала просто на дорозі. Дощ був теплий, а мені несподівано стало смішно, я вже давно не мокла отак під дощем. Пташечкою, якщо точно то мокрою куркою, я влетіла в двері.

- Доброго дня усім! - радісно привіталася із чесним народом.

- Доброго дня! - не дружно відповіли.

- Казкова погода. - продовжувала я веселитися.

- Ага, казкова, трохи правда не передбачувана, але дощик нам потрібен. Земля геть суха. Нам би такий тихенький та на всю ніч. - мрійливо заговорив місцевий агроном Василь.

- Зв’язків з небесною канцелярією не маю, тож допомогти в цьому питанні не зможу. - відчиталася я і поковзалася в своєму мокрому взутті в свій кабінет.

Скинула сумку і мокрі туфлі, дістала паперові рушнички, зробила вигляд, що витерлася, сухіше мені звісно не стало, напхала в туфлі серветки і сховала взуття під стіл.  В кабінеті стояла страшенна духота, тож відкрила вікно, заодно вже й вирішила кави собі у секретаря зварити. Звісно ж тільки я боса вийшла з кабінету, як тут же наткнулася на Анатолія Миколайовича, виконроба, якого прислав Славік.

- Доброго дня! - привітався він і покосився на мої босі ноги.

М-да, у такому вигляді він мене ще не бачив.

- Доброго дня! Анатолію Миколайовичу, каву в таку погоду будете?

- Буду. - легко погодився він

- Тоді чекайте хвилинку, я повернуся з кавою. - поскакала я, як слон щаслива, за кавою.

Пару хвилин люб’язності і от я маю дві чашки кави. Анатолій Миколайович посоромився зайти до кабінету, чекав під дверима. Іноді одне горе з цими вихованими і чемними.

- Тримайте просто чорна і без цукру.

- Дякую. - він взяв чашку і сів біля столу.

- Ви за оригіналом договору?

- Так. Станіслав Олександрович просив забрати.

- Тримайте. - взяла я зі столу договір у файлі і передала його Анатолію Миколайовичу. - Як взагалі у вас справи?

- Все нормально. Працюємо. Електрику хлопці закінчили…- він зробив паузу. - Еміліє, я звісно іноді випиваю, але ту білочку у вас на вікні, то тільки я її бачу? - дещо збентежено проговорив він.

Перевела погляд на вікно. Вікно, як вікно.  Анатолій Миколайович теж подивився на вікно й трохи зблід.

- Поки що я ніякої білочки не бачу. - щось уже легке занепокоєння пробіглося моїми жилами.

- Та і я її зараз не бачу. - стривожено відповів він.

- Мені варто почати турбуватися?

- Ні, вибачте, що ви. То, певно, здалося. Дякую за договір. Я, певне, того, піду вже. - і він швиденько задки вислизнув з мого кабінету.

Знизала плечима, що я геть не зрозуміла ситуації. Увімкнула ноутбук і зосередилася на сьогоденних справах. Оглядала ринок крафтових сирів. Авторські сири, кожен з яких має свій унікальний та неповторний смак, користувалися попитом. Все ж людям набридає одне і теж їсти щодня, тому інтерес до різних сирів залишається сталим. Смачне, корисне та натуральне в моді.

- Привіт!  - у кабінет тихенько прослизнув Ярослав Павлович з тацею, на якій було дві чашки кави і сир, здається, дійшов до столу поставив одну чашку мені.

Підозріло на нього покосилася, та каву взяла.

 - У мене не можливо спокійно випити каву, таке враження, що тут все село від грози ховається і всім конче зі мною необхідно поговорити. А так, як я не міг дозволити, щоб ви слинками захлинулися, то взяв і вам. І сир до речі з пліснявою, як ви любите.

- А звідки ви знаєте, що я його люблю? - щось ніяк не могла згадати, що я йому про це говорила.

- Судячи з тих кусків сиру, що живуть у вас вдома, правда то більше схоже на підпільне виробництво, коли ви звичайний сир намагаєтеся довести до благородної плісняви. А в мене вдома, ви його майже весь  і з’їдаєте, та мій хоч справжній.

- Дякую за турботу. Ви дуже уважні. - знічено пробурмотіла я.

- То геть пусте. Що у вас цікавого? - підхопивши кусочок сиру, він пальцями вклав його собі до рота.

А я трішки розгубилася, здається, у голові промчався ураган, бо все ж очі додолу я сором’язливо опустила. Щось мої відчуття мене бентежать.

- Все добре. Оглядаю ринок крафтових сирів.

- І що там?

- Українські бренди сиру переважно працюють з молоком з власних ферм. У них широкий асортимент варіацій традиційних італійських та французьких м’яких та напівтвердих сирів, звісно є й ті, хто виготовляє найскладніші з технологічної  точки зору витримані тверді сири. У кожного своя історія, і вибір свого шляху до успіху. Іноді він буває довгий, тернистий з своїми помилками, своїм досвідом і тримається виключно на ентузіазмі тих шибайголів, що почали це першими. Корисна інформація з точки зору розуміння, хто і з чим виходить на ринок. Деякі крафтові виробники мене захоплюють.