Глава 9

До кінця тижня  я була вижата, як лимон.  На додачу обід я безсовісно пропустила, у животі бурмотіло від голоду. А ще планувала заїхати подивитися, що там будівельники наробили за прожитий день. Сил вже просто не було, сіла в машину, посиділа декілька хвилин. Все таки будівельників було лячно залишити без нагляду. Зібралася з волею і поїхала на об’єкт.

Робота в’яло робилася, будівельники тинялися чи то в очікуванні другого пришестя, чи то дива, чи то що воно само собою якось зробиться.

- Доброго дня!

- Доброго дня! - недружно прогуділи вони.

- Як справи? Як стіна плачу? - відразу наступила я на болючий мозоль.

- Та якось робимо. - простогнав один з них.

- А чому вас тільки двоє? - проявила я далі неймовірну цікавість.

- Ну, теє…Володька казав, що у нього грип…- пробурмотів Олексій.

- Ага, ну не скаже ж, що то бильце від дивана. - заржав Толік.

- Не зрозуміла. - чесно сказала я.

- Ну, то…просто Володька, коли він вип’є, стає просто, як худоба, тобто тільки мичить, а дружина у нього трохи…- Олексій страждав у підборі слів.

- Та вгашена вона не трохи, - не втерпів того пояснення Толік. - то таке стерво в образі янголятка, від якого чорти в пеклі відмовилися. Ну і колотяться один з одним, то Володька її ганяє, то вона його.

- Дякую, то вже зайві подробиці чужого сімейного життя. Але ви взагалі збираєтесь закінчити цей побіденний об’єкт?

- Так. - несміливо відказав Олексій.

- У якому році? - видав блазнювання, мій зморений мозок.

- У цьому…- запропонував версію Олексій.

- От про це в понеділок зранку з Івановичем і Ко, ми і поговоримо. Чекаю рівно о 9.00. 

  Вийшла, дійшла до машини, сіла. Втомлено потерла обличчя і поїхала додому. Організм хотів їсти і спати. Кинула машину в дворі, заповзла в дім. У холодильнику знайшла яйця, приготувала божественний омлет. Нарешті їжа, а то вже почало нудити від голодухи.

        За що я люблю вихідні? Ну, по-перше, можна поспати і прокинутися від того, що я виспалася, а не під дзвін будильника, по-друге, звісно, починається ла-ла-ла, попрала, по прибирала, поскладала, наготувала, по вчила іспанську і тихесенько долізла до ліжка спати в очікуванні ще одного дня вихідного.  І отак, якщо не мати якогось відчуття чогось ціннішого на роботі, щасливого сімейного життя і ще хобі для душі, проходить наше життя від вихідних до вихідних в перерві між якими є багато роботи.

     Я розумію, чому люди мають таке тотальне емоційне вигоряння. Високий темп життя, та багато вимог вганяють у відчуття постійного стресу, що в свою чергу приводить до виснаження організму, втрати сил, радості та задоволення від життя. Незадоволення, втома, хронічно поганий настрій, проблеми зі здоров’ям. Зміна в цілому ставлення до людей від люблячого, терпимого, уважного до цинічного та негативного. Звісно, якщо не мати емоційних сил, тоді вже просто не можливо любити, слухати, і люди стають тягарем. Постійне незадоволення своєю роботою та своїми досягненнями. Але що найбільш з усього цього прикре, що сенс купити не можна. І гроші, за які ми так наполегливо працюємо, нічого не дають, якщо на своїй роботі страждати від порожнечі та відсутності сенсу. Гонитва за кар’єрою, визнанням оточуючих та їхньою любов’ю вартує великих зусиль і викликає постійний стрес, що знову ж спустошує нас. І вигоряємо ми до гірки попелу. Вигоряння - це той рахунок, який ми платимо за довге відчужене ставлення до життя. Й так варто вчасно поставити собі запитання, для чого я це роблю і чи подобається мені те, що я роблю.  Тому на вихідні я поставила собі ці питання і списала пів щоденника у пошуках відповіді. Але, здається, якогось порозуміння між собою я знайшла.