Глава 7

Прокинулася я вже коли за вікном було світло. Голова страшенно боліла. Злізла з ліжка, додибала до кухні, ввімкнула чайник, вийшла на двір, поспілкувалася з природою. Так паскудно я вже давно не почувалася. От здавалося доросла ж жінка…Я виживу. Все, годі істерики. Повертаючись в кухню, краєм ока помітила себе в дзеркалі, пригальмувала. На мене дивилося якесь страховисько. Мене пересмикнуло від побаченого. Від дзеркала відійшла. Заварила каву. Жадібно випила. Повторила ще двічі. Вже почало щось булькати всередині. Так, зібралася. Вимкнула функцію самознищення. Нерви в купку і вперед. Робота мене завжди рятувала від тупих думок. Тому так зайнялася роботою. Робота, от про що мають мої думки. Ну складися же ж ти в купу. Я зможу. Я завжди все робила. Зможу і цього разу. Валер’янку видно ще з ранку доведеться добавити, хоча ні від неї я потім сонна і голова не працює. Все. Я впораюсь.

   На роботу я поїхала після добре проведеної медитації, коли виглядала вся така рішуча і готова до трудового дня. День почався з будмайданчика. Будівельники надихнулися. А далі мій день увійшов в звичне русло. Ніяких емоцій, жалісних почуттів і нікчемних переживань. 

         День задався у всіх, кому сьогодні не пощастило зі мною поговорити. Продуктивний був страшенно, за ним ще один такий же,  один в один, я прийшла на роботу, і я виклалася на всі, з холодною головою у мене то добре виходило,  на кінець дня до мене навіть, у мою конурку, Ярослав Павлович завітав. З настороженим видом, оглянув мене.

- Еміліє, уже всі місцеві біля ваших дверей навшпиньки ходять. Та власне я сам, коли почув вашим «лагідним» голосом запитання про знижку, то вже готовий був не тільки знижку дати, але й нирку віддати.

Я поки що дивилася на нього без інтересу. Як на мене, день був плідний. Я отримала все, що хотіла.

- Так, а що ви наразі від мене хочете? - сухо поцікавилася я.

Після мого запитання він задумливо подивився на мене.

- Нічого такого. Може, якось трохи режим з «ядужеділова» перемкнете на щось менш вражаюче для місцевих. А то всі вони потім до мене ходять скаржитися на вас.

- Ярославе Павловичу, у мене є робота, яку я маю виконати з якомога найкращим результатом для компанії. Я так і роблю. Так в чому ж запитання?

Він потер лоба.

- Та щось трохи моторошно з вами працювати. - Ярослав Павлович почухав голову. - Слухайте, якщо це через те що я сказав, то забудьте. Ви ж з початку були трохи зашугані, але  нормальні, а після історії з сковородою вас як підмінили. - якось чи то вибачаючись, чи то просто підбираючи слова до людини, яка б’ється сковорідкою, затинаючись висказався він.

- Ярославе Павловичу, ви дещо перебільшуєте свій вплив на моє життя. У мене є робота, і чим швидше я її закінчу, тим швидше ви позбудетеся мене, а я повернуся в своє звичне життя.

- Я зрозумів. Я не хотів вас образити.

От і звідки він взяв подібний висновок?

- Ярославе Павловичу, я на вас не ображаюсь, не ображалася, і ви не викликаєте в мені негативних відчуттів.

- А позитивні? - зацікавлено погляну він на мене.

І я дещо загубилася в його темно-карих майже чорних очах, ніколи не бачила людей з таким кольором.

- З цими почуттям теж щось не склалося, - не в змозі відвести від нього погляд, щось відказала я і сама від свого ледь охриплого голосу поморщилася.

- Дивно, зазвичай я просто душа компаній і всім подобаюсь.

 - Тоді зійдемося на тому, що в мене поганий смак і закінчимо цю розмову. - щось він дійсно вивів мене з мого такого заколисаного спокою.

- А чому ви так думаєте? - вчепився він в моє необачно сказане слово.

- Я можу сказати все, що ви захочете почути, якщо ви нарешті завершите зі мною розмову по душам.

- Може, по душам поговорити мені якраз й хотілося. - пробурмотів він.

 А я слідкувала за його губами, середнього розміру, чітко окреслені, верхня губа ледь підіймається до центру, його кривенькі зуби мене таки притягували, захотілося дізнатися, які вони на дотик. Від моїх же думок мене пересмикнуло.

- Ярославе Павловичу, у мене досить дрібні бажання. Закінчити свою роботу якомога швидше і краще. Все інше мене не цікавить.

- У вас, що було якесь нещасне кохання і якесь падло розбило  серце, що ви тепер тільки працюєте?

Від його запитання я здригнулася.

- Ярославе Павловичу, я ж не лізу у ваше життя. Не розповідаю вам своє бачення тієї ситуації, що десь там тусується ваша дружина, а тут усі знають про ваші відносини з продавчинею в продмазі, навіть мене уже в це хтось встиг посвятити. - слова впали швидше ніж я встигла подумати.

Я думала він розлютиться і вже навіть приготувалася до цього.

- Ах, он в чому справа. - з якоюсь іронічною посмішкою відказав він. - Моє блудливе життя зачіпає ваші високі моральні устрої.

- Ярославе Павловичу, ви що знущається? Мені не має діла до вашого життя. І я не хочу більше з вами про це розмовляти. Я хочу закінчити проект і повернутися до свого життя. - ця дурнувата розмова чимось нагадувала мотив  з дня бабака, одне і теж.