Глава 5

 Розбудило мене наливне, розливчасте матюччя, яке долинало з вулиці.  Від болі, що міцно скувала мої скроні, я поморщилася, кожна висока нотка, взята активними сусідками, дятлом роздлубувала мою голову. Серед крижастих висловів вдалося вловити суть проблеми, чиїсь півень з курками заліз в город і видер посаджену цибулю. Я застогнала. А най йому. Це якийсь гаплик. Під верески дуету, що вирували десь там на вулиці, я доповзла на кухню. Важкий день і майже безсонна ніч давалися взнаки. Поставила чайник на плиту, поки він там булькав і намагався закип’ятити воду, кинула в чашку заварну каву і притулившись головою до стіни стала чекати чайника.

    А жіночки молодці, такі заковиристі вислови вживали і жодного разу не повторилися, і головне жодного матюччя, все щось на кшталт, та щоб тебе підняло та гепнуло, та щоб в тебе були усі сини, та всі вони дівчата, трясця твоїй матері, кольку тобі в бік, та щоб ти кожен день нових гостей чекала, триста болячок тобі в печінку, щоб тебе злидні обсіли, а щоб тобі повилазило, а щоб тобі відмовили, як чого попросиш, щоб тобі заклало, щоб ти не діждалася, гімно ти не роздушене, а щоб ти скисла, най би тебе пранці з’їли, а бодай тебе чорти вхопили… Відчула навіть убогість свого словникового запасу, половини тих вишуканих виразів, я мало того, що чула вперше, я навіть приблизно не могла здогадатися, що означає.

    Чайник зашумів, і з його носика густо повалив пар. Знялася з лавки, залила каву і сіла, і поглядом гіпнотизувала дрейфуючу каву в чашці. Як я не розтягувала задоволення, та кава закінчилася, заварила ще одну чашку. Дістала таблетку від головного болю.  Навіть нічого так, голову попустило, крики правда продовжувалися. Все таки, які натхненні жіночки. Зібралася з мужністю, вийшла на двір, сусідки зі мною привіталися і продовжили лементувати.  Повернулася і пройшла до своєї машини. Від побаченого мене перекривило, і я аж схлипнула, моя пташечка була просто зліпком болота. Взяла відра і пішла до криниці, витягла два відра, потягла їх до машини, поставила. Зробила ще один забіг в хату, знайшла якесь ганчір’я. Наступні дві години були одноманітні, я тягнула воду і розвозила багно. Втомилася до бісиків, голова здавалася чугункою, а машина виглядала такою повазюканою, що без жалю на неї не можна було дивитися. М-да, це тобі не мийка з восковим натиранням. Нічого виживемо. Як тільки закінчу цей чудовий проект, завезу тебе рідненька на сервіс й в саму найкращу мийку і будеш ти, як лялечка. А я піду і хоч трішки себе відмию, потім поїду на роботу, виберу підрядника, погоджу з великим керівництвом і ще трішечки наближусь до фіналу проекту.

  На холодний душ я не наважилася, то ж нагріла води, виявляється два відра води виливаються просто миттєво, якраз вистачає помити голову, але їх треба гріти і тягати в той літній душ. Але я зможу. Все зможу. То просто від недосипу такий занепалий настрій. Вмовляючи себе, я швидко сушила волосся, після такого, що бадьорить аж до мозку кісток душа. З гардеробом довго не заморочувалася спідниця, блузка, скромна ракушка на голові. Тепер з біса головне питання, щось поїсти. Питання вирішила радикально, мюслі з йогуртом. Все, я готова почати ще один робочий день. Печиво ще б захопити з собою, бо день має бути дуже довгим, і шоколадку, треба ж нервам чимось догодити. А то ходять зі мною бідні мої клітиночки та майже на певну смерть .

  Приїхала. Привіталася з людьми, які чомусь дружньо здибалися біля контори, ясно ж, що збирали всі місцеві плітки, або ж обмінювалися інформацією. Але з іншого боку люди завжди, когось обговорювали, то просто лакмусовий папірець якоїсь значимості. На мене он косяться, а я нічого, посміхаюсь в кращих традиціях Голівуду і з виглядом льодоколу впевнено пливу в свій кабінет.

  День мій задався, від перегляду кошторисів уже боліли очі, але дві компанії у мене були: одна місцева, інша мій знайомий підрядник. Для зручності звісно краще, щоб були місцеві, вони на місці, їм легше й замовнику спокійніше, але я їх не знала. І чого від них чекати було не відомо. Моя ж компанія буле перевірена досвідом і вдало зданими проектами,  де ми вже точно знали, чого один від одного чекати.  Готова йти здаватися. Заглянула в дзеркальце, скривилася від побаченого. Очі мало того, що боліли, та ще й були червоні, як в нечисті. Порилася в сумці, дістала краплі, закапала. Все, можна з’їсти пряничка, випити води і йти на килимок до керівництва. Дзвінок до Ярослава Павловича підтвердив, що він на місці і мені він може і не дуже радий та прийме. Рішуче взяла папери і пішла. М-да, контора вимирала десь ще після 17.00, вони правда і вдень всі розходилися домівками. Корови то святе. Тут вже в кожного свої недоліки, он на західній Україні в переддень свят уже ніхто не працює, а в Одесі в літку важко знайти, хто б працював. Але то все таке. Постукала в двері, зайшла. Ярослав Павлович сидів, ноги заклавши на стіл, з блукаючим виглядом оглядаючи стелю.

- Доброго вечора! - привіталася я.

- Судячи з вашого вигляду, ви то зараз виправите. - з долею суму пробурмотів він. -  Прошу. - гостинно запросив мене, щоб я сідала поряд нього.

Притягла стільця, сіла.

- Ярославе Павловичу, я б хотіла погодити з вами вибір підрядника.

- Давайте. Я правда чомусь сьогодні мало спав і трохи не зібраний для глобальних питань. - кинув він мені шпильку, нагадуючи, як витягував мою машину з багна.

- Вибачте, ще раз. - повелася я, як мала дитина.

- Та, ну що ви. Рятувати прекрасну панянку з біди, то просто обов’язок усіх рицарів. Я правда до них не відношусь.

- Добре. Бо я нічого спільного не маю з прекрасною панянкою. У мене є два кошториси та два підрядники. І все, що мене по-справжньому зараз цікавить це, щоб ви погодили мені одного з них.