Частина одинадцята: Слово часто ранить краще, ніж найгостріший із мечів

Вечір. У шинку безліч людей. Хтось регоче, комусь наливають ще й ще елю. Проте більшість з присутніх просто намагається забутися..

У темному кутку сидить Варік. Він зараз не в настрої. На його обличчі немає звичної ласкавої усмішки гнома. Брови насупилися, неначе намагаючись сховати карі очі від усіх. Вони ж бо сьогодні наповнені не звичною для кожного доброзичливістю й простодушністю, а незвіданою тугою. Він спер важку голову рукою, іншою ж — тримав порожній кухоль елю. 

І Варік сьогодні хотів забутися. Бажав, щоб ніхто не бачив його болю, навіть він сам. Як же гном бажав забути й нарешті відпустити минуле. Однак це неможливо.. Щоб той не робив, як не старався, душу ятрили спогади. І як далеко він би не тікав, думки були лише про одне…

Він замовив ще елю. А потім ще й ще. Він жадно спорожняв кожен кухоль, однак пам'ять залишалася незмінною. Варік замовив ще. А потім і ще, і ще.. Він був добряче п'яним, проте спогади знову повставали перед ним.

Варік встав, однак через нетверезість не зміг керувати тілом. Він зачепив стіл і з грюкотом звалив усі порожні кухлі на підлогу. Присутні припинили балачки й звернули увагу на гнома. Той лише удавано підняв руки вгору й скорчив мармизу:

— Перепрошую! — то розтягнув кожен склад.

— Варіку, усе добре? — стривожилася Б'янка.

— Усе нормально, дівко! — вихопив той, гикнувши. 

Він весь час хитався й змінював траєкторію свого погляду. Ель добре дав у голову. Варік хмикнув і вирішив стати на табуретку, що була поблизу. Він всівся на стіл і поставив руку на коліно.

— Хочете, гик, я вам історію розкажу, гик? 

— Варіку.. — шинкарка турботливо доторкнулася до його плеча, однак той відразу ж відкинув її.

— Цить! — він приставив пальця до рота. — Люди хочуть розповідь, гик.

Усі й справді повсідалися поближче й уважно почали слухати. Варік хитався, однак якимось чудом міг втриматися на столі. Він оглянув усіх, а потім, ще раз гикнувши, почав розповідь:

— Жила колись одна дівчина. Вона була красива, як весна, яка настала після довгої й суворої зими, що завдала людям безліч клопоту.. Дівчина мала чорні довгі прекрасні локони, що нагадували обійми темної ночі, щирі, добрі каро-золоті очі. Її шкіра була такою чистою й ніжною, що хлопці мліли від її дотиків. Однак поряд з тим, вона мала неабиякий характер. Її серце було щирим і хорошим, воно не сприймало брехні й недовіри. Вона завжди в усьому знаходила щось хороше, навіть у найгіршому поганцю… 

Той замовчав на хвилину. Він згадував її й мимоволі усміхнувся. Вона ж бо постала перед ним і своїм, як завжди, допитливим поглядом споглядала за ним. Присутні ж терпеливо чекали, поки Варік пестив власні думки її постаттю.

— Однак з долею їй не пощастило, — той нахмурив брови, і потер чоло. — Мати загинула, коли та ще й говорити добре не вміла, а брата з молодшою сестрою забрали до себе породження в обійми смерті. Залишився лише батько. Він був звичним ковалем, однак з неабияким розумом і мудрістю. Батько навчив її, як слід брати в руки меч, як його тримати, і як ним боронити себе й близьких... Вона запам'ятала кожну батьківську настанову, всяке слово того зберегла глибоко в серці. Адже невдовзі і його несправедливо забере в неї доля… Коли їй виповнилося двадцять, батька убила шайка якихось розбійників. Просто так.. Не тому що він був їм потрібний чи мав які коштовності. Ні! Просто, бо їм захотілося когось заколоти.. І вона залишилася сама самісінька на цім білім світі. Ні до кого прихилися, ні з ким заговорити, — Варік на мить зупинився, прикриваючи рота. Випитий ель просився назад. Однак обійшлося. Той ще раз обвів карими задуманими очима присутніх. — Тому вона й пішла до Хоросу — величезного міста нашого Евіорсу, яке могло б сховати її у своїх численних вуличках. Там ми й випадково зустрілися. Вона за десять золотих супроводжувала одного купця, якому погрожували бандити. І на одній з вулиць ті й напали на нього. Їх було багато, тому дівчина майже не поклала голову на тім місці. Але тут на зло бандитам надійшов я й поміг їй. Після того ми зустрілися другий раз у шинку, в якому вона шукала роботу, як і я. Нас двох відправили в шахти, які кишіли породженнями.. Ох і помучилися ми тоді, проте роботу виконали. Після того стали не розлий вода. І все почали переживати разом…

Варік знову незвично нахмурився й втупився в одну точку. Спогади.. Ох і лихі речі ви творите з бідною людською душею! Від вас серце так боляче ниє...

— Що ж було дальше? — не втримався один з присутніх.

Варік же пильно подивився на нього й наче щось мугикнув собі під ніс. Той зліз зі столу й поправив свого тренча. Гном взяв у когось зі столу кухоль з елем і повернувся у напрямку сходів.

— Що було далі, я не в змозі розказати, — вперше за весь час тужливо проговорив той. 

Ніхто й ніколи не чув такого важкого голосу Варіка. Та не бачив таких печальних його очей. Він тяжко зітхнув і побрів по сходам до своєї кімнати. А всі інші помовчали хвилину й почали розходитися.

***

Пройшли довгих п’ять місяців... Теплий липень нарешті завітав на поріг. Він розпестив сонце, яке знову почало гріти цю грішну землю, роздмухав хмари весняного сну, який не міг розбудити червень, і почав свято мирного літа.

Однак мир був не лише у природі, бо Елізз усе ж старалася з усіх сил вчасно закривати портали й ліквідувати породжень. Слід визнати: дівчина значно заспокоїла цей хаос, хоча не завжди все йшло гладко..

Їй досі надокучали глави інквізиції, які капали на мізки своїми докорами. Маги ж досі проживають обабіч них. Їх розмістили у старій будівлі поряд резиденції, яку ті доволі швидко облаштували. На них і досі косо поглядають і стараються якомога швидше здихатися. Ніхто так і не додумався познайомитися з ними поближче. Усі побоювалися їх...

Єдиним главою інквізиції, який підтримав Елізз, був Раєн. Командир довіряв дівчині й намагався переконати інших, однак йому не вірили. Те, що нав’язували роками, важко забути за декілька місяців… Вони проводили дедалі більше часу разом і їхні стосунки розвивалися. Однак Елізз так і не пересилила себе. Ніхто, зокрема й Раєн, не знали її історії. Навіть прізвища тої не відали.. Елізз ніколи не доводила до того, завжди змінювала тему або просто мовчала. Їй досі було важко..