Частина восьма: Коли приходить час скрути, твій ворог стає твоїм другом

Елізабет чула їхні докори. Вони все ще гадали, що сталося. А вона й сама не знала. Її охоплював не тільки фізичний біль, а й душевний. Серце нило. А вони були такі далекі від її думок..

— А я підозрював!

— Тихше, Конраде. Не буди її.

— Ой, гноме, мовчи. Ти й так тут на пташиних правах. Хтозна-чим ти дишеш, — Конрад грізно розмахував руками й тикав у сторону Варіка своїм пальцем. Він ходив то туди, то сюди. Поки всі інші мовчки переглядалися.

— Буркотуне, угомонися, а то я тебе зараз заспокою, — Варік пригрозив йому арбалетом — і той трохи заспокоївся.

— Варік правий, — вихопив командир, який весь цей час, спершись об стіну, з жалем дивився на Елізз, яка знову лежала й мучилася від болю. — Ми не знаємо, що сталося, а ви знову лиш на неї накидаєтеся. Може, це не її вина.

— Командиру, ви самі були свідком того, як вона знищила подвір'я резиденції, — знову вів своє Конрад.

Вони безкінечно сперечалися. Коли вже схаменуться?

Елізз жарило. Її біль був несамовитим. Магія роздирала й без того бідне тіло. 

— Паладин! — Елізабет широко розплющила очі й підвелася. 

Усі замовчали й притихли враз. Її очі щось шукали. Дівчину все ще лихоманило. Райдужки досі яскраво сяяли смарагдовим, однак пелена магії вже не застилала їх. Дівчина важко дихала, так, наче пробігла безліч кілометрів. Її груди швидко й різко підіймалися й опускалися. Волосся було заплутаним і заполонило спину, плечі, груди.

— Тихо-тихо, дівчинко, — заспокоював її Варік, поки всі інші мовчали й пильно слідкували за її рухами. По щоках магесси текли гірки сльози жалю.

— Тінь.. — з досадою вихопила та, згадавши все, що сталося. Лише зараз вона все усвідомила. — Вони знову тут?

— Породження знову оточили Аравен. І здається, їхній ватажок також тут, — проінформував її командир. Його голос тремтів.

— Треба їх зупинити, — Елізабет намагалася підвестися з ліжка.

— Куди?! — її зупинив Варік, обхопивши руками плечі дівчини. — Ти ще надто слабка.

— Ні! — Елізабет намагалася звільнитися з-під його рук, однак їй бракувало сил. — Їх треба зупинити негайно! Варіку, благаю, — вона жалібно подивилася на друга.

— Ні..

— Варіку, будь ласка, — вона дивилася йому у вічі. По щоках без перестанку текли сльози.

— Пусти її, Варік. Ти ж знаєш, вона не здасться, — порадив командир і вийшов, щоб приготувати загін лицарів.

— Гаразд… — важко зітхнув Варік і відпустив її. 

Елізз відразу ж підвелася й побігла на вулицю..

***

Тепер уже над резиденцією виднілися тріщини. З них хлинули породження. Ці безсердечні темні створіння. Це душі тих, хто зрадив, украв і вбивав задля задоволення, збагачення. Вони самі нарекли себе на таке існування. Ніхто їх не змушував…

Бруднопикі, злостиві й ліч. Це якщо згрупувати. Найбільше було тут бруднопиких-мечників. Вони з несамовитою люттю кидалися на воїнів. Вмілими їх не назвеш, однак ці давлять саме числом. Злостиві — це породження, які знають трохи про магію пітьми. Їх вже важче подолати. Слід докласти досить зусиль.. Лічі були сильнішими, ніж злостиві, й використовували також магію. Ці мали якусь клепку й могли обмірковувати свої дії. Не всі лічі покорилися Паладину. Решта вирішила залишатись у пітьми...

Коли Елізз наблизилася до тріщини її знову почало мучити. Рани практично роздирала магія Тіні. Елізабет лихоманило. Її ноги трусилися від утоми: вона витратила занадто багато магії вчора. Тому сьогодні їй було важко навіть сферою елементарного вогню когось пошкодити. Однак дівчина через себе використовувала магію, щоб захистити людей. Усі тікали й рятувалися від породжень. 

Елізз чула його голос. Лиш вона могла відчути, як він насміхається над нею. Це зводило її з розуму. Це викликало спогади, які та ненавиділа. Як же Елізз хотіла йому врізати.

— Що ти хочеш зробити, дівко? — Варік помітив, що Елізз відкинула все зайве (пояс з невеличким мечем, ножі з халяв і свою безрукавку) і намагалася підійти до тріщин якомога ближче.

— Коли настає час скрути, твій ворог стає твоїм другом, — не відводячи очей від своєї цілі, та продовжила йти.

Вона стояла в притик до Теміхіть і піднесла свою хвору руку. Магія Тіні виринала з її численних ран і направлялася до порталу. Елізабет відпустила саму себе й дозволила магії Тіні взяти контроль. 

Магія з Тіні вивільнилася великим променем й вп’ялася в груди Елізабет. Дівчина дозволила їй пройтися по своїм венам і тим самим оволоділа магією Тіні... 

Стався викид магії, після якого всі мусили заплющити очі. Породження розчахнулися й пропали. Смарагдовий вогонь погас. Не було тріщин. А разом з цим усім зникла й Елізз..