Край моїх розбитих мрій,
щоночі мимоволі сниться,
море, рідний дім, столиця…
А втім - яка тепер різниця?
Тебе давно пожер вже Вій.
Останнєє посланіє любови,
Підпало під численні заборони,
Вночі шука ворожі дрони,
Рано - палаючі дитячі стони,
Захлинаються від крови.
Не чути моря солоного,
Підірвалась на міні надія,
Й згасла моя ностальгія.
Тліє жовто-синя мрія,
З присмаком червоного.
Інстинкти древнії, ображена ти будиш:
Мир - це війна -
ця формула давно відома,
Свобода - рабство,
навіть у себе вдома,
Правдою - брехня,
ухвалена в законах,
Ненавидиш- а значить більше любиш.
Отруєний дощ заливає нам душу,
Хто був нічим, умить став всім,
Дотла спалив ненависний той дім,
Що був чужим, а став тепер своїм.
Ненавидіти не хочу, але мушу.
Проклянеш, забудеш, але знай,
Останнім істини розбитим дзвоном,
Неписаним історії законом,
Хто вбив дракона - сам стає драконом,
Розбитих мрій моїх єдиний край.
Відредаговано: 02.07.2024