Крадійка тіней: Опівнічна гойдалка
Епілог
Настя йшла до школи, мружичись від яскравого весняного сонця. Тепер вона любила сонячні дні найбільше. Кожні кілька метрів вона зупинялася, щоб подивитися вниз — туди, де її тінь слухняно крокувала поруч, перестрибуючи через калюжі разом із нею.
На дитячому майданчику було гамірно. Стару чорну гойдалку нарешті зняли, а на її місці встановили нову — яскраву, жовту, яка зовсім не скрипіла. Коли Настя проходила повз, вона на мить затримала погляд на свіжому піску. Їй здалося, що вона бачить там маленьку іржаву парасолю, але, моргнувши, зрозуміла — то була лише звичайна гілка.
Вона дістала телефон і сфотографувала свою тінь на фоні яскравих квітів у клумбі. На знімку все було ідеально.
— Ми більше нікому тебе не віддамо, — тихо сказала вона своєму відображенню на асфальті.
Тінь, здавалося, стала трохи чіткішою та темнішою, ніби погоджуючись. Настя сховала телефон у кишеню і побігла наздоганяти друзів. Вона більше не озиралася на вікна котельні. Вона знала: поки всередині тебе горить власне світло, жодна крадійка тіней не зможе торкнутися твого життя.
Минуле залишилося в розбитому дзеркалі, а попереду був цілий день, повний справжніх, живих кольорів.
Відредаговано: 19.03.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
