Частина 3

Бах.

Бах.

— Допоможіть! Моя дитина…

Я стояла посеред Ольдарі і не могла ворухнутися. На моїх плечах відчувалися чужі долоні, що міцно притискали до землі, не даючи зійти з місця. Тільки спостерігати за тим, чого не могла зупинити.

Навколо все палало вогнем, в деяких місцях вибухало, ніби хтось спричинив тиск своєю магією. І це все говорило лише про одне – дракони були тут. Їх викликали попелинники, але… як? Як ніхто не помітив, що якась величезна почвара просто пролетіла повз купу поселень і міст, а потім спалила Ольдарі живцем.

Мої очі бігали від одного поселенця до іншого, від одного будинку до другого, але мене ніхто не помічав, а долоні на плечах стискали все сильніше. Стискали настільки, що здавалось, вже проробили в мені діри і збирались забрати з собою в будь-який момент.

Я усвідомлювала, що це лише гіперболізований спогад, який снився мені не одну ніч, але нічого не могла вдіяти, просто стоячи посеред всього того жахіття і краючи себе за те, що послухалась Боббі. Потрібно було бігти і допомагати, а не стояти осторонь.

Вже третій тиждень поспіль я прокидалась від кошмарів, що стояли перед моїми очима. Крики про допомогу, купа глядачів, які нічого не робили, а тільки дивилися і запах горілого. Страшний сон, від якого вдавалося прокинутись тільки тоді, коли хтось опинявся поруч і будив. Коли це була ба, то зазвичай це ще й закінчувалося істерикою, адже вона просила зайнятися врешті-решт магією. Хоча це важко було назвати «просила».

Частіше за все будила Ванья, з якою ми ділили кімнату в академії, і заспокоювала, поки я не могла зупинити сльози. Навіть цієї ночі я очікувала, що буде рівно те саме, хіба що з однією різницею – я збиралась ночувати у Боббі. Ішикі їхав раніше готуватися до Крові Місяця, тому кімната була вільною.

— Ти впевнена, що приймаєш вірне рішення?

Голос Ваньї з-за спини змусив переключити усю мою увагу на неї. Звичайно, я була не впевнена в  своїх рішеннях.

— Якщо «правильне» означатиме не прокидатися від кошмарів після бурхливої виснажливої ночі, а не дрижати під ковдрою від сліз, що нічим не змогла допомогти, то так – я приймаю правильне рішення, — буркнула, різко видихаючи і стріляючи поглядом в шовковий комплект, який збиралась на себе одягнути. — Просто хочу виспатись. А це дозволить мені забути про все і зосередитись на чомусь іншому.

— І Боббі вирішувач проблем? — пирхнула подруга. — Я краще промовчу про все, що думаю з цього приводу, тільки… це саме твоє рішення на цю ніч? Чи ти просто боїшся його втратити, якщо не даси йому сексу до весілля?

— Мені вже двадцять один, — знизала одним плечем і ледь надула губи, — в цьому віці в Клодбеї незаміжніх більше не залишилось. Більше тобі скажу, вони у сімнадцять заміж стрибають.

— Та плюнь на них, — закотила очі Ванья і махнула рукою з такою силою, як вітрильники, коли викликали урагани. — Це їхні проблеми, а не твої! Ти не повинна рівнятись на дівчат зі свого поселення або столиці тільки через те, що нам усім розповіли, як жінка повинна поводити себе. Ніби те, що вони дали нам змогу навчатися і вступати до лав армії змінило ієрархію в суспільстві. Навпаки, ще один привід потурати за самостійність і принижувати.

— Ти як той демон, що відмовляє від усього, що задумано, — примружилась на секунду і моментально розтягнулась в сумній посмішці. — Я розумію, що ти не хочеш для себе такої долі, тому і мене відмовляєш. Але Боббі не Чжан.

Її очі на мить потемніли, як небо перед бурею, після чого вона підтиснула губи.

Останню фразу я сказала якомога тихіше, зовсім трохи відчуваючи роздратування від нашої розмови і того, що зовсім не висипалась. Знала, що зробила їй цим боляче, але не втримала язика за зубами.

— Може, я і справді веду себе неправильно в цьому питанні, бо це твоє життя, а не моє, — вона на секунду зупинилась, видихаючи і на секунду відводячи очі. — Та я хвилююсь за тебе. А раптом він передумає і вирішить, що ти йому більше не потрібна? Так-так, це неможливо, але я не можу перестати сумніватись. Не знаю чому.

Я завжди довіряла її інтуїції. Тільки в цей раз вона підводила Ванью, бо це і справді було неможливо. Мені навіть не потрібно було щось доказувати, хоча побоювання подруги прекрасно усвідомлювала. Це здавалося важливим кроком, який не можна робити так просто без обітниць, от тільки я свою отримаю буквально через якихось декілька тижнів, коли Кров Місяця закінчиться.

Тут головне буде зі спокійною душею відпустити Боббі в неділю ввечері, коли все почнеться. Ну або хоча б зі спокійним обличчям, ніби все добре і я зовсім не хвилювалась з приводу того, чи все в нього вийде.

Насправді, я просто хвилювалась. Без якихось причин. Ніхто не знав, які саме випробування проходять перевертні, адже вони про це сильно не розповідають. Тільки останнє, полювання на Сутінкове Полум’я, буде на очах в усіх, коли вони займуться приборканням драконів і прив’язкою. А після цього на наступний день ми обміняємось обітницями. Все давно вже вирішено.

— Я безмежно рада, що ти в мене є і є моїм голосом совісті і здорового глузду, — розтягнулась в посмішці, привертаючи увагу подруги. — Все буде добре, ти ж і сама це знаєш. Я не втрачу ні його, ні себе. Просто не хочу залишатись сама зі своїми думками.