4.2

ВЕЛФАРІЯ

   Сьогодні я прокинулася з почуттям, що щось має статися. Це почуття супроводжувало мене весь день, поки під час обіду з сином, який забіг в перервах між парами, я не побачила копію мого сина. 

   За стільки років я майже втратила надію, що колись побачу свою доньку. Але серце все одно вірило та сподівалося до останнього. Моя донька стояла переді мною і прямим текстом заявила, що я її спеціально залишила. Та все було зовсім не так. 

   18 років тому я втекла будучи вагітною від коханого. А все тому, що його радник якимось чином підкорив розум мого чоловіка та почав керувати нашим королівством.

   Коли я дізналася, що вагітна, ми ще були принцом та принцесою, бо правив батько мого Едмунда. Мій чоловік попросив приховати вагітність від усіх, бо він був впевнений, що назріває переворот. А коли помер його батько, він був у цьому впевнений. І ось після нашої коронації я не впізнала мого чоловіка. 

   Спочатку він перестав приділяти мені увагу, був дуже холодний зі мною та інколи навіть грубий. Поводився наче не знав, що я вагітна, не приходив до нашої спальні. Тож я нічого не підозрюючи пішла виясняти з ним відносини. Я влетіла в його кабінет бувши обуреною його поведінкою, сказала, що він не виконує навіть супружнього обов'язку. Я думала, що він знаходиться один у кабінеті, всі так думали. Але коли зіниці мого чоловіка закотилися я все зрозуміла. Мій чоловік під контролем сильного мага. 

   Я ніяк не очікувала, що в цей час з прихованої кімнати вийде радник короля. 

   - То ти вимагаєш виконання подружнього обов'язку... Як давно я про це мріяв. А тут прямо в мої руки. 

   Клац, та я не можу ні сказати нічого, ні поворухнутись. 

   - Я знайшов це закляття нещодавно, повного та не повного керування. Твій чоловік повністю під моїм контролем, наче лялька. 

   І продемонстрував це, мій чоловік піднявся і став біля стола. 

   - Уявляєш, він навіть все бачить і чує, але не може без мене нічого зробити, навіть сказати. Майже як ти зараз. 

   Радник підійшов до мене, схопив за руку та відвів до стола чоловіка, як ляльку. 

   - Зараз накину полог тиші на кабінет, моя люба, і зможеш кричати для мене. 

   Він зробив все, як сказав. Я благала не робити цього, я кричала зупинитись, намагалась протистояти закляттю. Але він зґвалтував мене прямо на очах у чоловіка. Я бачила, як в чоловіка котилися сльози. Ми були ляльками для радника, які нічого не могли зробити йому. 

   Єдине чому я зраділа, так це тому, що він не міг знати про мій округлений живіт. Дякуючи моєму чоловікові ніхто не знав. 

   Радник відпустив мене в кімнату. Я плакала тижнями. Більше він мене не турбував. Але всередині було пусто. Я розуміла, що зміна прислуги після коронації була задля його безпеки. Тому не могла просити допомоги ні в кого в замку. Та взагалі в королівстві, бо мій чоловік був під повним його контролем. Я - маг ілюзії, тому мені вдалося ховати живіт, поки визріває план бігства. Я зібрала усі гроші та дорогоцінності, що в мене були. Також трохи одягу. Під ілюзією змогла дібратися до конюшні та взяла звичайного коня стражника.

   Я була в дорозі тиждень, харчувалася лише ягодами та нарешті дісталася сусіднього королівства. Коня довелося позбутися. Коли я прибула до минулого ректора столичної академії, де я навчалася, в мене не було сил навіть тримати ілюзію. Він дав мені притулок, нагодував, але буквально за лічені години шпигуни "короля" розшукували мене. 

   Ми вирішили сховатися у сусідньому гоблінському поселенні. Я сподівалася, що зможу доносити дитину до переселення в інший світ, але на жаль в мене почалися потуги раніше. Магістр вимушений був знайти цілительку та заплатити за мовчання. І ось справжнє чудо, я народила близнюків, хлопчика та дівчинку. На дитячих покривальцях я вишила імена моїх дітей. Назвала я їх у честь великої відьми, матері мого Едмунда. Ми сподівалися провести ритуал після мого одужання, але нас майже викрили й тут. Тому відкладати було нікуди. В поселенні я знайшла два кошики та вклала моїх малюків. 

   Магістр дуже швидко підготував все для ритуалу у хліву. Я випила зілля та тримала моїх крихіток. Я була готова для них на все, навіть почати життя в іншому світі. 

   Я не знаю, що пішло не так, але в іншому світі, на планеті Земля, зі мною був лише один кошик з моїм хлопчиком. Де моя Еста? Де? Я кричала. Я так ридала, разом з моїм хлопчиком, певно між братом та сестрою був зв'язок. Я сподівалася, що моя дочка не застрягла між світами. Швидко почала шукати можливість повернутися додому, але зіткнулася з іншою проблемою. В цьому світі взагалі не було магії, ні краплини. Можна було знайти провидців, але не більше. 

   Шукати провидця було також важко. Опанувавши інтернет, за відгуками, я таки знайшла пенсіонерку-провидицю. Те, що вона сказала стало для мене і Села правилом і традицією. Ми чекали, ми завжди чекали мою дочку, його сестру. А слова пані Злати були такі:

"Не шукай її, вона сама тебе знайде. Але май за звичку обідати з сином. Завжди. З якими б проблемами ви не стикалися". 

   В підлітковому віці Сел намагався відмовитися, казав, що немає ніякої сестри та іншого світу. Клявся, що поведе мене до психіатра. Але я знайшла слова, щоб вмовити сина. 

   І недарма. Я нарешті обійняла обох моїх дітей. Можливо Есту трошки сильніше. А також поверталася на зустріч іншим проблемам, які зараз більше проблемами мені не здавалися.